Дослідження соцієтальних змін, що відбуваються в сучасному українському соціумі. Розгляд освіти як соціалізаційної та соціальної практики, що передбачає створення специфічних комунікацій і взаємодій. Опис способів оформлення соціальних смислів та дій.
Аннотация к работе
Харківський гуманітарний університет “Народна українська академія”, Роль освіти у встановленні самоорганізаційного соціального порядкуВстановлено, що всі сучасні суспільства відрізняються одне від одного ступенем самоорганізованості соціального порядку, який є тим вищим, чим більшою є міра причетності дорослих дієздатних членів суспільства до вироблення та прийняття рішень, обовязкових для виконання всіма членами суспільства. Education considered as a special social practice, which involves the creation of specific communications and interactions, methods of harmonizing and designing social meanings and actions within which certain habitus as the product of this practice. Regarding modern Ukrainian society, given its democratization as a process of establishing a self-organizing social order, educational practice should generate habitus of “freedom and creativity” (P. In connection with such representations, an important question are updated: what changes should be made with components and elements of educational practice in order to transformed habitus (as a result of these changes) produce practices that will form the basis for self-organizing social order? Як перші, так і другі можуть існувати (і існують) одночасно, але при цьому мають принципові відмінності, тобто відрізняються за такими принципами: 1) “включення/досягнення” - у традиційних суспільствах роль і становище індивіда в більшій мірі визначені аскриптивними ознаками (віком, статтю, походженням та ін.), тобто незалежними від самого індивіда обставинами; у сучасних суспільствах роль індивіда та його соціальне становище визначаються здебільшого результатом його власної діяльності, досягненнями, які отримують визнання; 2) “партикуляризм/універсалізм” - у традиційних суспільствах ставлення до людини значною мірою залежить від її соціального походження, а також приналежності до окремих соціальних осередків (сімї, клану та ін.); у сучасних суспільствах усі люди мають рівні права незалежно від їх походження та приналежності; 3) “ди-фузність/специфічність” - традиційні суспільства характеризуються ролевою дифузією; у сучасних суспільствах постійно відбувається спеціалізація і диференціація ролей; 4) “афективність/афективна нейтральність” - у традиційних суспільствах основа міжособистісної взаємодії має виразний афективний (чуттєво-емоційний) характер; у суспільствах сучасних взаємодія будуються переважно на розумно-раціональній основі; 5) “колективізм/індивідуалізм” - у традиційному суспільстві мотиви й діяльність людей привязані до колективних зразків, норм, загальних цілей; у сучасному - діяльність людей орієнтована більшою мірою на досягнення індивідуальних цілей і багато в чому залежить від самооцінки [4, с.