Становлення політичних інститутів. Процес інституційної трансформації. Встановлення рівноваги політичних інститутів. Витоки системи управління конфліктами. "Система управління конфліктами" як спосіб підтримки інституційної рівноваги політичних інститутів.
Аннотация к работе
Для того, аби розуміти механізм існування інститутів треба розглянути процес втановлення інституційної рівноваги, становлення певного інституційного балансу. У свою чергу, інституційна рівновага встановлюється лише після процесу інституційної зміни, що трапляється у період змін у самій системі. Зміни у системі можуть відбуватися як відповідь на зміни у зовнішньому середовищі самої системи, змінюючи власну інституційну структуру. Інституційна рівновага може встановлюється за допомогою певною взаємодії акторів, переважна більшість з яких намагається стабілізувати інститут та систему в цілому, щоб точно знати розмір перехідних витрат, які актор може понести та/або пристосуватися до наявних правил та мати певних усталений механізм функціонування та здійснення своїх функцій. Омбудсмен у межах інституту вирішує конфлікти, спрямовує розвиток конфліктів на користь акторам та інституту, попереджає виникнення нових конфліктів та забезпечує навчання та вдосконалення навичок управління конфліктами акторів, що убезпечує інститут від повинного зникнення.Інститут розуміють як систему встановлених та широко розповсюджених соціальних правил, що структурують соціальну інтеракцію. Та варто дати чіткіше визначення для поняття «інститут».Так, інститути - це структури, що накладають зобовязання на людську взаємодію і визначають стимули, які визначають вибір, що його робить індивід, структуруючи форму суспільства та економіки. За його переконанням, створений людиною інститут не може базуватися на омані та брехні, інакше він не зміг би існувати доволі довго: якби інститути не базувалися на природі речей, вони перманентно зустрічали б в речах супротив, який не змогли би подолати. Інститути є системою, де започатковано і вбудовано правила, що структурують соціальну взаємодію. Отже, це свідчить, що не тільки інституції та правила визначають правила гри, але й людина має вибір приймати їй чи не приймати ці правила/інституції.У свою чергу, політичні ентерпренери та їх фірми «грають у гру» поза встановленими правилами та, власне, лобіюють змін цих встановлених та затверджених правил. Серед причин інституціональних змін також зазначають випадкові та непередбачувані обставини; технологічні інновації і демографічні зсуви, що призводять до зміни в цінах; стратегічні дії політичних акторів; своєрідний еволюційний механізм, що забезпечує появу та закріплення нових інститутів, які оптимально відповідають потребам історичного розвитку тощо. Тривала взаємодія між інститутами та організаціями в економічній площині дефіциту ресурсів та конкуренція є ключовими в процесі інституційних змін. Саме взаємодія між інститутами та організаціями формує інституційну зміну. У цьому процесі старі механізму неформального тиску не будуть використовуватися, а на зміну їм зявляться нові.Традиційно поняття інституціональної рівноваги побіжно трактувалося політичною теорією лише в термінах «політичного договору», відображеного в конституціях, законах та інших правилах, або ж з огляду на «моральний обовязок» індивідів, що спирався здебільшого на релігійні норми, за термінологією Дж. Інституціоналізм раціонального вибору розглядає інституціональну рівновагу як норму, визначаючи інститути як стабільні способи провадження справ. Норта, інституціональна рівновага - це ситуація, коли за умов заданої міцності позицій гравців у відстоюванні своїх інтересів та сукупності договірних трансакцій, що становлять загальний економічний обмін, жоден з гравців не вважатиме вигідним виділяти ресурси на переформулювання угод; така ситуація не означає задоволення усіх гравців існуючими правилами та інститутами, а лише те, що повязані зі зміною правил гри відносні витрати і вигоди не можуть її виправдати. Чітке ранжування позицій всередині самого інституту та, власне, інституційної системи дає змогу: по-перше, чітко розподіляти обовязки, де повноваження не будуть дублюватися і, таким чином, інститути максимально ефективні; по-друге, чітка ієрархізованість дозволяє використовувати горизонтальне та вертикальне ранжування для забезпечення чіткої схеми підпорядкованості. Економічно зорієнтована теорія раціонального вибору основним рушієм інституціональної динаміки визнає політичну волю та прагнення до максимізації корисності інститутів, а інституційну зміну розглядає як планований процес, результатом якого є продукт раунду певних виборів/рішень щодо структур і правил.Тому, акторам потрібна внутрішня система управління конфліктами, яка враховуючи внутрішні характеристики інституту зможе вирішувати та попереджувати конфлікти. Управління конфліктами стало розумітися, в першу чергу, про те, як уникати небажаних конфліктів, зайвих витрат, суперечок, налагодити вдосконалення механізму та вирішувати конфлікти. Немає ідеальної моделі для системи управління конфліктами, адже кожен інститут має свої власні потреби та завдання і система є витвором акторів і не може суперечити інституційному порядку у межах конкретного інституту. Актори потребують можливості доступу до системи управління конфліктами як
План
План
Вступ
Розділ 1. Інституційна рівновага у політичній системі
1.1 Становлення політичних інститутів.
1.2 Процес інституційної трансформації
1.3 Встановлення рівноваги політичних інститутів
Розділ 2. Омбудсмен як елемент системи управління конфліктами
2.1 Витоки системи управління конфліктами
2.2 «Система управління конфліктами» як спосіб підтримки інституційної рівноваги політичних інститутів