Передумови зміни геополітичних орієнтирів НАТО в контексті визначення її ролі в розробці стратегії побудови системи міжнародної безпеки. Вплив розширення НАТО на середовище безпеки в євроатлантичному регіоні, проблеми зміцнення відносин з Україною.
Аннотация к работе
Роль НАТО у формуванні сучасної системи міжнародної безпекиПроте сьогодні не існує єдиної системи міжнародної безпеки, тобто такої, яка б функціонувала на основі принципів, норм та правил, вироблених в рамках однієї міжнародної організації чи наднаціональної структури. Міжнародні організації, що діяли у той чи інший історичний період, впливали на розвиток подій на міжнародній арені, певною мірою знижували ступінь політичної невизначеності шляхом стабілізації очікувань сторін і, таким чином, підвищували рівень національної та міжнародної безпеки. Історична тенденція до розширення можливостей міжнародних організацій впливати на безпеку тісно повязана із загальносвітовими процесами інтеграції та глобалізації. Тому спроби провести геополітичний аналіз розвитку міжнародних подій без урахування можливого впливу зазначених процесів на міжнародні організації, так само, як і без оцінки дієвості цих інституцій та режимів з точки зору визначення їх ролі та місця у формуванні середовища міжнародної безпеки, не відповідають вимогам сьогодення. Виходячи з актуальності теми, а також враховуючи наявність ряду аспектів, що потребують поглибленого дослідження, метою дисертації є узагальнюючий аналіз характеру сучасних змін та основних проблем в середовищі системи міжнародної безпеки, що формується, місця НАТО, її інтересів і пріоритетів в цій системі шляхом оцінки практичного внеску Організації в зміцнення міжнародного миру і безпеки.У першому розділі - «Концептуально-теоретичні аспекти та джерельна база дослідження» - обґрунтовано постановку проблеми, проаналізовано та систематизовано сучасні теоретичні підходи, концепції та погляди західних і вітчизняних дослідників на визначення поняття «безпека», а також проблеми взаємовідношень та взаємозвязків між поняттями «безпека», «національна безпека», «колективна безпека». Автор констатує, що дослідження проблем безпеки здійснювалося на рівні обєктивного явища, яке існує в конкретний історичний період і характеризує стан складної соціальної системи із специфічним характером звязків між її елементами; на рівні субєктивного сприйняття факторів, умов та перспектив розвитку подій як специфічний прояв викликів і загроз на національному та міжнародному рівнях у певний проміжок часу; як реакцію субєктів безпеки на потенційні та реальні загрози у вигляді інституційних рішень на вищезгаданих рівнях тощо. На думку автора, важливим елементом у дослідженні теоретичних аспектів безпеки є виділення двох взаємоповязаних її складових - внутрішньої та зовнішньої, що відрізняються засобами та механізмами їх забезпечення. При цьому всезростаюче визнання одержує стратегія колективної безпеки, коли кожна держава, яка входить в систему такої безпеки, згодна з тим, що безпека однієї з них є справою всіх, і приєднується до колективних дій щодо відсічі агресії. У другому розділі - «Сучасна система міжнародної безпеки» - проаналізовані основні підходи до сутності міжнародної безпеки, викладене авторське бачення поняття «система міжнародної безпеки» із виокремленням її базових характеристик, функцій та критеріїв ефективності в сучасних умовах, досліджено еволюцію середовища системи міжнародної безпеки та її взаємозвязок з динамікою функціонування цієї системи на сучасному етапі її розвитку.Сьогодні міжнародна безпека розглядається в широкому контексті й охоплює не лише оборонні, але й соціально-політичні чинники, проблеми демократизації і стабільності в окремих державах і регіонах, формування дружніх стосунків, забезпечення умов для сталого розвитку. На перший план виступають колективна відповідальність та здатність протистояти новим загрозам безпеці - міжнародному тероризму, розповсюдженню зброї масового знищення, організованій злочинності, економічним та інформаційним загрозам. При цьому стабільність функціонування такої системи визначатиметься, передусім, здатністю учасників використовувати зазначені механізми з метою обрання шляхів ефективного запобігання і подолання будь-яких загроз цій системі. З початком постбіполярного етапу розвитку системи міжнародної безпеки висунення завдань адекватної відповіді на виклики, що диктувалися поширенням в світі нових типів конфліктів, обумовлених зростанням етнонаціональної ворожнечі, організованої злочинності, міжнародного тероризму, зникнення чітких та довготривалих зовнішніх загроз, що дозволяли формулювати відповідні довготривалі стратегічні цілі безпеки за умов глобального протистояння, порушення центрального принципу біполярного устрою - непорушності кордонів - все це обумовило зміну зовнішньополітичних пріоритетів і цілей держав-членів однієї з провідних міжнародних інституцій у сфері безпеки - Організації Північноатлантичного договору та необхідність її адаптації до нових геополітичних умов. Саме процесом трансформації НАТО була визначена її нова роль в розробці стратегії побудови системи міжнародної безпеки на сучасному етапі, що було документально закріплено в Стратегічних концепціях Альянсу 1991 та 1999 років.