Вивчення питань ролі меценатів і благодійників у становленні та розвитку початкових і середніх навчальних закладів на Лівобережній Україні в 1825-1860 роках. Характеристика суті і механізму реалізації політики самодержавства в галузі народної освіти.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук РОЛЬ НАРОДНОЇ ІНІЦІАТИВИ В РОЗВИТКУ ПОЧАТКОВОЇ ТА СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В 1825-1860 РР.Робота виконана на кафедрі історії України Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Міністерства освіти і науки України (м.Київ). Науковий керівник:-доктор історичних наук, професор, БОРИСЕНКО Володимир Йосипович, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова (м.Київ), завідувач кафедри історії України Офіційні опоненти: - доктор історичних наук, професор Шип Надія Андріївна, Українська Академія зовнішньої торгівлі (м.Київ), завідувач кафедри гуманітарних наукДосвід участі громадськості в розвитку освіти на Лівобережній Україні в 1825-1860 рр., який ще недостатньо вивчений історичною наукою, буде сприяти вирішенню сучасних проблем в освітній сфері. Мета дослідження полягає у визначенні ролі народної ініціативи в розвитку початкової та середньої освіти на Лівобережній Україні в 1825-1860 рр. При підготовці дисертації використовувались методи проблемно-хронологічного, порівняльного і контекстуального аналізу, класифікації й систематизації та інтерпретаційного синтезу, що дозволило з найбільшою ефективністю, визначити роль народної ініціативи в розвитку початкової та середньої освіти на Лівобережній Україні в 1825-1860 рр. всупереч усталеній раніше в історіографії думці доведено важливу роль у матеріальній підтримці початкових шкіл приватних осіб, серед яких були представники різних соціальних верств населення - чиновники, поміщики, військові, купці, козаки, селяни та інші особи; уведено до наукового обігу нове положення про те, що становлення середньої освіти на Лівобережній Україні відбувалося за активної участі місцевої прогресивної громадськості, яка несла на собі значну частку матеріальних витрат на організацію середніх шкіл, стала ініціатором створення в регіоні жіночої гімназії й тим самим послаблювала дію реакційного статуту 1828 р.; Апробація основних положень дисертації здійснювалась у формі виступів на міжнародній конференції “350-річчя Української держави Б.Хмельницького” /К., 1999/, всеукраїнській конференції “Роль академічної науки у підготовці вчителів історії” /К., квітень 2000/, міжнародній науково-теоретичній конференції “Психолого-педагогічні проблеми підготовки вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства” /К., жовтень, 2000 р./.У другому розділі дисертації “Роль громадської й приватної ініціативи у розширенні мережі початкових навчальних закладів” розглядаються передумови, конкретні шляхи і методи формування системи народної освіти на Лівобережній Україні на початку століття. Становлення нової початкової освіти відбувалось в умовах українського національного відродження, рушієм якого було дворянство, а широкі народні маси не виявляли активної участі в цьому процесі, оскільки перебували в кріпацькій неволі, і не мали можливості впливати на розвиток освіти та культури. Матеріальне забезпечення нижчої ланки освіти (парафіяльні училища) було вкрай незадовільним, оскільки заможні верстви населення головну увагу приділяли повітовим училищам, які належали до вищої ланки початкових навчальних закладів. Загалом, громадська ініціатива в розвитку початкової освіти у першій чверті ХІХ ст. була невисокою. В умовах зростання лібералізації другої чверті ХІХ ст. активну позицію в питанні освіти народу займала прогресивна частина вищих прошарків суспільства, серед якої були члени масонських лож.На початку ХІХ ст. почався масовий наступ царизму на останній оплот самобутності українського народу, яким була національна система освіти, що протягом ХУІІ - ХУІІІ ст. вивела Україну в один ряд з найосвіченішими державами Європи. Її ідейна спрямованість не відповідала реаліям самодержавно-кріпосницького ладу Російської імперії, стратегічному курсу на русифікацію неруських народів, у тому числі й українського, й неминуче мала бути ліквідована. Ця заможна і впливова частина суспільства відмовлялась підтримувати освітні ініціативи окремих урядовців і приватних осіб й подавати школам матеріальну допомогу. Поштовх для поширення освітньої ініціативи громадськості дали члени масонських лож України, які дотримувались у своїй діяльності французької та польської політичних традицій. Серед них були українці, росіяни, німці, греки, французи та представники інших національностей.