Характеристика політичних та економічних передумов розвитку освіти на Поділлі наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. Земства, громадсько-просвітницькі та міжнародні громадські організації і їх вплив на поширення освіти на території Поділля у зазначений період.
Аннотация к работе
Розглядаючи політичні передумови розвитку освіти на Поділлі в другій половині XIX - на початку XX ст., потрібно відштовхуватись від того, про яку освіту буде йти мова - національну систему освіти чи про освіту на Поділлі в руслі «великодержавницької» освітньої політики. Прямим результатом цього можна вважати і реформування в сфері освіти, адже побудова нової освітньої мережі була обумовлена потребами капіталістичного розвитку господарства.[4, с.104] Власне це і можна вважати однією із політичних передумов розвитку освіти у вищезгаданий період як по всій Російській імперії, так і в Подільській губернії зокрема. Про те, які зрушення в сфері освіти спровокувала ліквідація кріпацтва свідчить, зокрема, той факт, що одночасно зі звільненням селянства, редакційними комісіями із селянських справ були подані в головний комітет попередні проекти про сільські школи, і вже 28 липня 1861 року було засновано особливий комітет для складання попереднього плану організації народних шкіл, а 18 січня 1862 року «за особливими обставинами західних губерній» Міністерство народної освіти Російської імперії спільно з Міністерством внутрішніх справ, не чекаючи кінцевого варіанту положення про народні училища, зайнялись влаштуванням тут народних училищ. Так, 1 квітня 1908 року Вінницька дума прийняла рішення «відкривати кожного року по одній двокомплектній школі» (училище з двома учителями на 100 учнів). Так, на 1897 рік у Подільській губернії було всього 9 гімназій Міністерства народної освіти, в той час, як в Полтавській, Чернігівській їх відповідно було по 14 і 20.[19, с.187] Ці дані свідчать про те, що царський уряд розглядав систему освіти на Поділлі передусім як елемент політичного впливу на суспільство, як інструмент великодержавницької шовіністичної політики відносно населення окраїнних провінцій імперії, а не як засіб поширення освіченості серед широких народних мас.До скасування кріпацтва у 1861 році освіта народних мас України, а зокрема території Поділля, перебувала на низькому рівні. З одного боку, самодержавство розуміло, що чим нижчий рівень освіти народу, тим простіше ним управляти за допомогою централізованого бюрократичного апарату, з іншого - розпочата модернізація суспільства зумовлювала гостру потребу у високоосвічених, кваліфікованих робітниках та піднесення загального освітнього та культурного рівня народу, оскільки тільки за таких умов можна було масово запровадити новітню техніку, передові технології, більш ефективні форми організації праці. Наприкінці XIX ст. кількість початкових шкіл в Україні порівняно з 1856 р. зросла майже в 13 разів і досягла майже 17 тисяч, проте, навіть таких кардинальних зрушень було недостатньо, адже поза школою залишилося понад 70% дітей. Через це відсоток грамотних в українському суспільстві був на рубежі віків ще досить низьким - у різних губерніях України він коливався від 15,5 до 27,9% (рівень грамотності по Російській імперії в цілому становив 21%).[31, с.262] Хоча за темпами промислового розвитку Подільська губернія відставала від інших губерній України, але й тут ми бачимо значне зростання: якщо 1862 року тут було 567 підприємств, то 1901 - їх налічувалося вже 5197.Одним із його проявів була багатогранна діяльність різноманітних товариств, які спрямовували свою роботу на розвиток науки, культури, освіти. Період другої половини XIX - початок XX століття характеризується значною активізацією педагогічної і просвітницької діяльності демократично налаштованої інтелігенції, Передчуття відміни кріпосництва, реформа 1861 року, пошук нових легальних форм боротьби за громадські свободи сприяли пожвавленню в культурно-освітньому житті, запалюючи оптимізмом, новими ідеями національну свідомість народу, а серед нього кращих представників інтелігенції, студентів, учнів гімназій. Обєднання молодих людей, освічених, ерудованих, сповнених бажання ширити освіту в народі, піднести його культуру, зробити її надбанням широкого загалу - явище на погляд автора, для того часу цілком нове у суспільстві. Безкорисливо віддана ідеям спільної праці задля просвіти трудового люду, інтелігенція акумулювала і водночас поширювала нові погляди на навчання й освіту, шукала й утверджувала ефективні форми освітньої роботи серед різних верств і груп населення. Студентська молодь і гімназисти, в свою чергу, вступали в товариства, гуртки з метою поширення освіти серед народу.Шкільну справу земствами довелося розпочинати в дуже складних умовах не лише тому, що кошти на народну освіту стали необовязковими, а й тому, що народні школи перебували у великому занепаді - не вистачало приміщень, вчителів, підручників. Порівняно з іншими типами сільських початкових навчальних закладів вони повинні були надавати дітям селян можливість здобувати, освіту в більш повному обсязі, проте однокласні училища Міністерства народної - освіти перебували нарівні елементарної грамоти. Радянські історики через існуючі на той час ідеологічні стереотипи подавали діяльність “Просвіт” спрощено, називаючи останні “петлюрівськими”, “буржуазними
План
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ НА ПОДІЛЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
1.1 Політичні передумови розвитку освіти на Поділлі наприкінці ХІХ початку ХХ століття
1.2 Економічні передумови розвитку освіти на Поділлі наприкінці ХІХ початку ХХ століття
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА ПОШИРЕННЯ ОСВІТИ НА ПОДІЛЛІ НАПРИКІНЦІ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1 Земства та їх вплив на поширення освіти на території Поділля наприкінці ХІХ початку ХХ століття
2.2 Громадсько-просвітницькі товариства та їх роль в поширенні освіти на Поділлі наприкінці ХІХ початку ХХ століття
2.3 Молодіжні громадські організації та їх роль в поширенні освіти