Сутність та специфіка процесів інституціалізації політичного дискурсу, аналіз кореляції моди і традиції як її базових чинників. Домінантні трансформативні інтенції моди, що здійснюють безпосередній вплив на дискурсивні практики, поняття популяризації.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ В.Н. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукРоль феномену моди у процесах формування політичного дискурсу. У дисертації виявлено роль феномену моди у процесах формування політичного дискурсу, яка полягає в окресленні тенденцій його становлення, оскільки мода, виступаючи своєрідним індикатором зміщення суспільно-політичних настроїв, здатна диктувати напрямки майбутнього. Аргументовано, що процеси інституціалізації, упорядковуючи політичний дискурс за допомогою цінностей, стереотипів чи норм, попадають у залежність від феномену моди (як позасистемного чинника) в умовах посиленої політичної динаміки.Політичні перипетії знаходять своє втілення в політичному дискурсі як особливій системі зі своїми внутрішніми звязками та закономірностями, що відображає соціальну структуру суспільства, світоглядні установки індивідів, їхні базові стереотипи та включає як вербальні компоненти (мовні конструкції, втілені у виступах політиків, у різноманітних текстах суспільно-політичного характеру: від законів чи указів до статей з бульварної преси чи листівок), так і невербальні характеристики (державна символіка, партійні бренди, політична реклама, іміджі, жести тощо). Втім, вагомий вплив на такі процеси здійснюють також позасистемні чинники, сприяючи інституціалізації різноманітних дискурсивних практик. Активізація процесів політичної динаміки зумовлює зосередження акцентів на інноваційній компоненті окреслених процесів, авангардною складовою якої виступає феномен моди, що потребує введення концепту моди в категоріальний апарат політичної науки. В результаті, сучасне суспільство стає більш динамічним, а політичний дискурс, як вагомий чинник соціально-політичного життя, відіграє вирішальну роль у цих процесах. Значний вплив на визначення теоретико-методологічних підходів дослідження справили праці, присвячені мовним та дискурсивним політичним практикам, взаємозвязку мови і політики, політичної комунікації зарубіжних авторів (Е.Перший розділ - „Процеси формування політичного дискурсу: теоретико-методологічні засади” - складається з трьох підрозділів. „Сутність політичного дискурсу: експлікація концептуальних підходів” - узагальнюються концептуальні інтерпретації щодо феномену політичного дискурсу у контексті праць, що присвячені мовним та дискурсивним політичним практикам, взаємозвязку мови і політики, політичній комунікації як зарубіжних авторів (Е. В широке розуміння політичного дискурсу включений не лише інституціональний рівень, але й позасистемні чинники, що здійснюють вплив на перебіг політичних процесів („жовта” преса, несанкціоновані мітинги, анекдоти тощо). У дослідженні термін „політичний дискурс” вживається у широкому значенні поняття, включаючи в політичний дискурс як вербальні, так і невербальні компоненти, які створені не лише політиками (і для політиків), але які насамперед співвідносяться зі сферою політики імпліцитно. Зазначено, що під інституціалізацією політичного дискурсу маються на увазі процеси, завдяки яким політичний дискурс набуває впорядкованості та структурується за допомогою цінностей, соціокультурних стереотипів та норм, еталонів політичної поведінки тощо, а фіналом процесу інституціалізації можна вважати створення у відповідності з нормами та правилами чіткої статусно-рольової структури, соціально схваленої більшістю учасників цього процесу.„Мода в просторі домінантних політичних дискурсів на ранніх етапах українського державотворення” - зазначено, що поява феномену моди в Європі (у сучасному розумінні цього поняття) датується XIII-XIV ст. Виділено в залежності від трансформативних інтенцій феномену моди домінантні та похідні типи політичних дискурсів, що інституціалізовані у процесах українського державотворення. Обґрунтовано, що домінантний політичний дискурс завжди зумовлений певною ідеологічною доктриною, оскільки саме він визначає, які поняття, набуваючи рис модності, спливають на поверхню (і який зміст вкладається у ці поняття), а які підлягають забуттю. Домінантний політичний дискурс, що відображає цей період, означено як дискурс європейського політико-адміністративного досвіду. „Феномен моди у контексті ідеологічного монізму політичних дискурсів радянської України: від маргіналізації - до активізації” - розглянуто процеси інституціалізації політичних дискурсів радянської України.Узагальнено в політико-історичному контексті концептуальні підходи щодо процесів формування політичного дискурсу. Аргументовано, що інтенція боротьби за владу - специфічна характеристика політичного дискурсу. Політичний дискурс - це вербальна та невербальна комунікативна взаємодія політичних субєктів з приводу політичних ідей, ідеологій, принципів, оцінок, що здійснюються за допомогою суспільно-політичних інституцій для досягнення політичних цілей.