Процес навчання, виховання та розвитку студента-культуролога в системі фізичного виховання. Особливості організації різних видів занять з фізкультури в юнацькому віці. Навчання сценічному фехтуванню: нанесення і відбиття ударів, способи обеззброєння.
Аннотация к работе
Сучасна українська педагогіка розглядає фізичне виховання як невідємну складову частину всебічного розвитку особистості та важливого засобу спонукання молодої людини до здорового способу життя. Адже, саме у період студентських років у молодої людини закладаються основи здоровя, довголіття всебічної рухової підготовленості і гармонійного фізичного розвитку. Сухомлинський підкреслював, що від здоровя, життєрадісності юнаків залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Тому, надзвичайно важливо правильно організовувати заняття фізичною культурою саме в юнацькому віці, що дозволить молодому організму накопичити сили і забезпечить надалі не тільки повноцінний фізичний, але й різнобічний розвиток особистості. Ця підготовка передбачає різнобічний розвиток кожного студента і в першу чергу його повноцінне фізичне виховання.Здійснення цієї системи може вважатися задовільним, якщо у студента сформована потреба і він опановує необхідними вміннями власного фізичного удосконалення, використовує ці вміння у організації свого життя. Ця система визначена збігається із Положенням про фізичне виховання студентів ВНЗ, що є базисною основою комплексної програми «Фізичне виховання - здоровя нації», за 1999 - 2005 рр., котра включає заняття з фізичної культури, позанавчальну спортивно-масову роботу в ВНЗ (гуртки фізичної культури, спортивні секції, спортивні змагання), а також фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня (за місцем проживання студентів, зокрема в гуртожитках в юнацьких спортивних школах, спортивних товариствах, самостійні заняття студентів спортом на приуніверситетських і дворових майданчиках, стадіонах тощо.) Вже з I курсу викладач ознайомлює студентів із вимогами поведінки і зовнішнього вигляду на заняттях із фізвиховання з метою послідовного перетворювати засвоєне знання у навички і звички поведінки. Наприкінці семестру і навчального року студенти, що виконали навчальну програму здають залік по фізичній культурі, що складається з трьох розділів: - теоретичних і методичних знань, оволодіння методичними вміннями і навичками; У поза навчальній роботі з фізичного виховання ставляться в основному ті ж завдання, що і на занятті: сприяння зміцнення здоровя, загартовування організму, різнобічного фізичного розвитку студентів, успішному виконанню навчальної програми з фізичної культури, а також виховання певних організаційних навичок у молоді та прищеплення звички до систематичних занять фізичною культурою і спортом.Фізична культура не вичерпується вправами, спортом, гімнастикою, іграми та туризмом: вона включає громадську та особисту гігієну праці, побуту, використання природних сил для загартування, правильний режим праці, відпочинку та харчування. Враховуючи різноманітність засобів і методів освоєння сценічного фехтування, необхідна їх систематизація і перш за все виділення педагогічних установок на навчання акторів.
Вывод
Щоб привернути увагу до проблем фізичного виховання, в Україні розроблено комплексну програму «Фізичне виховання - здоровя нації», в якій визначено пріоритетні напрями державної політики на 1999-2005 роки. Згідно з нею, фізичне виховання в навчально-виховній сфері як складова частина загальної системи освіти має закласти підґрунтя для забезпечення та розвитку фізичного і морального здоровя, комплексного підходу до формування розумової та психологічної підготовки до активного життя й професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і форм фізичного вдосконалення безперервності цього процесу.
Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології. Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму. [2,33]
Основною формою фізичного виховання студентів культурологів ЛНУ ім. І. Франка є навчальне заняття, котре триває 1,5 год. Цікаве за змістом, глибоко продумане, проведене емоційно, з піднесенням, заняття формує у свідомості студентів уявлення про важливість для покращення , дуже впливає на їх розвиток.
Очевидно, що наша система фізичного виховання студентів включає в себе наступні ланки: - зміцнення здоровя та загартовування, сприяння правильному фізичному розвитку та підвищенню працездатності організму;
- формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь, навчання новим видів рухів і повідомлення повязаних з цим знань;
- розвиток основних рухових якостей (сили, витривалості, швидкості та спритності);
- виховання волі, сміливості, наполегливості, дисциплінованості, колективізму, почуття дружби і товариства, навичок культурної поведінки, якісного відношення до праці і суспільної власності;
- формування звички і виховання стійкого інтересу до систематичних занять фізичними вправами;
- прищеплення гігієнічних навичок, повідомлення знань з гігієни фізичних вправ і загартовування;
Здійснення цієї системи може вважатися задовільним, якщо у студента сформована потреба і він опановує необхідними вміннями власного фізичного удосконалення, використовує ці вміння у організації свого життя.
Важливим засобом у цьому напрямку є спорткомплекс ЛНУ ім. Франка. Там, досвідчені викладачі сприяють подальшому впровадженню фізичної культури, створюють необхідні можливості для всебічної фізичної підготовки.
Заняття із фізичної культури полягають, як правило, з трьох частин: підготовчої, основної та заключної. [3,136] Початок заняття використовується для створення у студентів бадьорого настрою, бажання займатися фізкультурою і для підготовки молоді до виконання складних фізичних вправ в основній частині заняття. Тому на початку заняття переважають загально розвиваючі вправи, такі як пробіжка, ходьба з додатковими рухами, розминка тощо.
В основну частину включаються види фізичних вправ, передбачені програмою відповідного навантаження для кожного курсу. Вправи, а також різноманітні ігри, що входять у програму занять, приводять студентів у збуджений стан. Зняти це збудження і підготувати молодь до наступних пар, адже переважно фізкультура, розпочинає навчальний день - мета третьої, заключної частини заняття. На цьому етапі використовуються ходьба, різноманітні дихальні вправи. [3,194]
У процесі заняття фізичного виховання вирішуються освітні, виховні та оздоровчі завдання. Ця система визначена збігається із Положенням про фізичне виховання студентів ВНЗ, що є базисною основою комплексної програми «Фізичне виховання - здоровя нації», за 1999 - 2005 рр., котра включає заняття з фізичної культури, позанавчальну спортивно-масову роботу в ВНЗ (гуртки фізичної культури, спортивні секції, спортивні змагання), а також фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня (за місцем проживання студентів, зокрема в гуртожитках в юнацьких спортивних школах, спортивних товариствах, самостійні заняття студентів спортом на приуніверситетських і дворових майданчиках, стадіонах тощо.)
Освітні завдання полягають у навчанні студентів виконання фізичних вправ, передбачених програмою, у розвитку умінь і навичок застосовувати ці вправи в житті.
Виховні завдання уроку полягають у вихованні у молоді уваги, дисциплінованості, акуратності, дбайливого ставлення до майна, почуття дружби і товариства, сили волі, цілеспрямованості, самостійності, наполегливості в подоланні труднощів.
Важливе виховне завдання заняття з фізичної культури - прищепити студентам зацікавлення і любов до систематичних занять спортом. Кращі викладачі розробляють заняття для студентів молодших та старших курсів згідно розподілу сили, застосовуючи практику зацікавлення молоді, що створює ділове відношення до предмету вивчення.
Вирішенню оздоровчих завдань сприяють правильне проведення заняття і виконання санітарно-гігієнічних норм. Вже з I курсу викладач ознайомлює студентів із вимогами поведінки і зовнішнього вигляду на заняттях із фізвиховання з метою послідовного перетворювати засвоєне знання у навички і звички поведінки. Цим забезпечується виховання студентів у дусі свідомої дисципліни, організованості, підтягнутості.
Дуже корисно поступово вводити у процес заняття елементарні відомості про організм людини, про його розвиток в процесі занять фізичною культурою. У міру накопичення таких відомостей можна доручати молоді опановувати самостійно вправи для зміцнення тієї чи іншої групи мязів.
Заняття з фізичного виховання у молодших курсах мають відрізнятись великою різноманітністю вправ та ігор. Але, елементи нового вносяться у заняття тільки після грунтовного засвоєння вивченого. Водночас, потрібно чергувати вправи та ігри, що передбачені навчальною програмою із вправами з аеробіки, та найпростішими елементами легкої атлетики. Введення ритміки, аеробіки та елементів легкої атлетики розвиває у студентів здатність злагоджених дій.
На заняттях фізичного виховання у ЛНУ ім. І, Франка застосовують такі способи виконання вправ: - фронтальний - одночасне виконання вправ усіма студентами. Його використовують під час навчання шикувань і перешикувань, загально розвивальних вправ без предметів і з предметами, ходьби, бігу, танцювальних вправ, пересувань на лижах та ін.);
- потоковий - студенти виконують вправу один за одним по черзі, тобто потоком. Потоків може бути кілька. Цей спосіб використовують при виконанні стрибків у довжину, висоту, вправ з рівноваги, акробатичних, лазіння, спусків і підйомів на лижах;
- змінний - студентів ділять на зміни, які по черзі виконують вправи. Використовують при виконанні лазіння, метань на відстань, акробатичних вправ, бігу на швидкість;
- груповий - передбачає поділ студентів на групи, кожна з яких виконує окрему вправу. Через визначений час групи міняються місцями з таким розрахунком, щоб кожна з них виконала всі вправи;
- індивідуальний - застосовують при виконанні студентами вправ на оцінку;
- коловий - група студентів виконує певну кількість різних вправ, послідовно переходячи по колу від одного спеціально підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого. Коловим способом виконують вправи, які студенти, вже добре засвоїли.
Фізичне виховання і навчання студентів складається з теоретичних, практичних і контрольних занять, що визначаються методикою і концепцією викладання, прийнятої у ЛНУ ім. І. Франка.
Розкриваючи всі ці розділи відзначимо, що кожний має свою особливість, виконує визначені цілі і спрямований на конкретний результат. І звичайно ж має свою особливу методику. Будь-яка навчальна програма по фізичній культурі припускає наявність обовязкового теоретичного розділу. Ця частина фізичного виховання і навчання викладається студентам культурологам у формі лекцій у логічній послідовності. [4,22]
У кожному семестрі система практичних занять, що має методичну й учбово-тренувальну спрямованість, будується як завершений модуль, відповідний проходженню різних розділів програми. Ці модулі завершуються виконанням студентами на заняттях відповідних контрольних завдань і тестів, що характеризують ступінь засвоєння навчального матеріалу. Контрольні заняття забезпечують оперативну, поточну і підсумкову інформацію про ступінь засвоєння навчального матеріалу. Наприкінці семестру і навчального року студенти, що виконали навчальну програму здають залік по фізичній культурі, що складається з трьох розділів: - теоретичних і методичних знань, оволодіння методичними вміннями і навичками;
- загальної фізичної і спортивно-технічної підготовки;
- життєво-необхідних навичок по зміцненню здоровя і здорового способу життя. [6,55-56]
Окрім послідовності проходження етапів навчання і виховання в методиці занять фізкультурними вправами важливе значення мають способи навчання і вправи. Способи навчання - це шляхи і методи, за допомогою яких викладач передає студентам знання, формує в них відповідні рухові навички і спеціальні фізичні якості. Способи навчання вправам засновані на використанні слова, почуттєвого сприйняття, взаємоконтакту викладача з тим, якого навчають, у процесі навчально-виховної діяльності. У практиці навчання і виховання мають місце різноманітні словесні, наочні і практичні методи, що застосовуються у взаємозвязку на всіх етапах навчання. Хоча їх можна використовувати диференційоване на визначених етапах. Вибір того чи іншого способу буде зависить від змісту навчального матеріалу, від задач навчання, практичної підготовленості керівника і його методичної майстерності.
Звичайно, що від ступеня активності студентів багато в чому буде залежати їхній ж фізичний розвиток. Адже, більшість студентів зацікавлені у тому, щоб бути здоровими і фізично розвиненими. багато хто з них добре розуміє, що їхні успіхи у навчанні будуть значною мірою залежати від стану їх здоровя.
Проте, звісно є такі студенти, особливо старших курсів, котрі зневажливо ставляться до відвідування занять з фізичної культури. Тому, завданням фахового викладача довести цим студентам, що засвоєння навчальної програми вимагає від них витрати енергії, втомлює їх, ще не зміцнілий організм і для відновлення його працездатності величезне значення мають такі засоби, як розумний режим дня, перебування на свіжому повітрі, нормальне харчування, заняття фізкультурою і спортом.
Звісно, що для фізичного виховання студентів необхідний індивідуальний підхід. Його також можна здійснити лише за умови тісного контакту з викладача із студентами. У роботі з молоддю потрібно опиратися на дані медичного обстеження. Лікарсько-педагогічні картки призначені для медичної та педагогічної характеристик кожного досліджуваного. [1,12]
Крім перерахованого відповідно до примінених методів дослідження можуть бути й інші. Наприклад, викладач повинен після консультації з лікарем намітити систему заходів: найбільш доцільні навантаження, певні умови виконання навчальної програми. Звичайно, коли проводяться багаторазові дослідження показників однієї і тієї ж особи, доцільно складати список досліджуваного з зазначенням дати народження, рівня спортивної підготовленості і паспортних даних. Це дозволить зменшити пункти індивидуального протоколу.
У загальних протоколах групи мають підсумовуватись реєстровані індивідуальні показники. Цим полегшується загальний порівняльний аналіз динаміки результатів. [1,13-14]
Звісно, що організація умов дослідження передбачає створення обставин, що відповідають завданням дослідження. Важливо створити абсолютно однакові умови при повторних порівняльних експериментах. Наприклад, неприпустимо проводити початкове випробування рухових якостей на свіжому повітрі, а заключне у приміщенні.
Практичні способи відіграють вирішальну роль у формуванні рухових навичок, розвитку й удосконалювання фізичних і спеціальних якостей у студентів. Це, як правило, повторення вправ цілеспрямовано і багатократно з поступовим ускладненням умов і підвищенням навантаження.
Важливим у навчанні і такі методичні прийоми, як випробування, виконання вправ по командах викладача, самостійне виконання вправ, оцінка і заохочення, надання допомоги і страховка, ігри, естафети, змагання, підготовчі вправи. Усе це застосовують у тісному взаємозвязку щоб домогтися високої ефективності від кожного навчального заняття.
Навчання здійснюється відповідно до основних педагогічних принципів: активності, свідомості, систематичності, наочності, поступовості і приступності, міцності оволодіння. [5,47-51]
Поступове підвищення навантаження у процесі навчання досягається відповідністю рівня функціонального стану організму і доступності для студентів. У противному випадку це може привести до негативних наслідків. При гарній підготовленості студентів можна застосовувати здобуті навички, пошановані у процесі навчання, тобто на те, що покращує збереження високого рівня розвитку фізичних і спеціальних якостей у плині тривалого часу.
Існує, ще одна форма освоєння фізичного навчання для студентів - поза навчальна. У поза навчальній роботі з фізичного виховання ставляться в основному ті ж завдання, що і на занятті: сприяння зміцнення здоровя, загартовування організму, різнобічного фізичного розвитку студентів, успішному виконанню навчальної програми з фізичної культури, а також виховання певних організаційних навичок у молоді та прищеплення звички до систематичних занять фізичною культурою і спортом. [1,76]
Для організації та проведення секційної роботи з фізичної культури і спорту на базі ЛНУ ім. І. Франка діють різноманітні профільні секції.
Основними формами поза навчальної роботи з фізичної культури і спорту є заняття в секціях, спортивні змагання, прогулянки, туристські походи, а також проведення свят фізичної культури і спорту. [4, 46]
У зміст занять секцій, окрім профільного спрямування, можуть входити вправи з навчальної програми, рухливі ігри тощо.
Туристичні походи студентів мають бути нетривалими, зазвичай охоплювати час відведений для заняття. Зазвичай вони супроводжуються повідомленням студентам певних знань і правил поведінки у поході.
У програму фізкультурних свят, як правило, включають парад учасників та урочисте відкриття свята з підйомом прапора, масові гімнастичні виступи, найпростіші спортивні змагання, ігри, атракціони, танці, хороводи, пісні. На урочистому закритті свята вручають призи та грамоти переможцям.
Які ж головні компоненти визначають наявність системи в діях учасників фехтувального бою, збереглися і сьогодні з досвіду воєн і дуелей у спортивних поєдинках, та й у навчанні рукопашному бою?
Базові дії зброєю та пересування. Це обовязковий склад дій зброєю та прийомів пересувань, і у нього не сформовані вміння для їх застосування.
Навчання сценічному фехтуванню включає вивчення спеціалізованих положень і прийомів володіння зброєю, до яких відносяться: - тримання зброї і бойова стійка;
- пересування кроками і стрибками, напади в випаді;
- атаки, захисту з відповіддю і контрзахисту з контр. відповіддю;
Подальше вдосконалення найважливіших дій наступу і оборони направлене на освоєння їх ситуаційних різновидів, розширення складу подготавливающих коштів, що передують атакам і гарантій в поєдинках.
Вибір послідовності навчання діям наступу і оборони в кожному виді фехтування. Вона грунтується на обліку технічної спільності рухів зброєю між освоюваними діями і ситуаційних звязків між ними. Зокрема, освоєння фехтування на шпагах колючих слід починати з тримання зброї і бойової стійки. Далі формуються рухові навички виконання кроків вперед і кроків назад, випаду і кроку вперед і випаду.
Випробування тримання зброї, власне, і є початком освоєння бойової стійки, яке триває при ознайомленні студентів з верхніми позиціями (6-й і 4-й) і верхніми сполуками, а також їх змінами.
Послідовність навчання прийомам фехтування.
Далі починається формування рухових навичок виконання випаду, атаки уколом прямо, верхніх прямих захистів (4-й і 6-й) і відповідей уколом прямо. Аналогічна послідовність освоєння нижніх позицій і зєднань, нижніх захистів (8-й і 7-й) і відповідей уколом прямо.
Створені подання про раціональні переміщеннях клинка для нанесення уколу в атаці і виконання захисту для її віддзеркалення дозволяють перейти до вивчення атак перекладом, серій прямих захистів і ознайомлення з круговими верхніми захистами. Потім слід вивчення атак з дією на зброю, їх повторних і відповідних різновидів, що виконуються з випадом попереду стоїть ногою.
На базі освоєного основного складу дій, використовуваних в поєдинках на колючих шпагах, зміниться послідовність вивчення засобів ведення бою на рубяще-колючих шпагах. Зокрема, після ознайомлення з верхніми позиціями (3-а, 4-а, 5-а і 6-а) і включенням (3-е і 4-е), слід вивчати удари в правий і лівий бік, удари в голову, верхні захисту та відповіді ударом. Далі освоюються нижні позиції (2-я і 1-я), удари і уколи в нижню частину тіла і попереду стоїть ногу, нижні захисту та відповіді ударом в голову і тулуб.
Після оволодіння основними способами нанесення і відбиття ударів на рубяще-колючих шпагах слід ознайомлення з особливостями нанесення і відображення уколів, застосування ухилень в сторони, ухилень з одночасним захистом. Потім освоюються способи обеззброєння, полону і нанесення «поранень».
1. Рухи зброєю стають упізнаваними, якщо їх можна багаторазово повторювати в умовах тренувань, що зустрічаються в поєдинках дії отримають початкові і кінцеві позначення, засновані на положеннях клинка по відношенню до супротивника або частин власного тіла.
Найбільш вразливим цілями в бою на холодній зброї є тулуб, голова і обидві руки, але перш за все збройна рука. Запропоноване вперед зброю ділить частини тіла бійця на сектори нанесення ударів і уколів, визначаючи їх як внутрішній або зовнішній, нижній або верхній. У свою чергу, положення зброї вістрям у бік противника отримали номерні позначення і стали верхніми позиціями і захистами або нижніми позиціями і захистами, які закривають аналогічні сектори від нападів.
2. Зброя нападника рухається до тіла супротивника прямо, по найкоротшому шляху, коли між його клинком і влученою метою немає перешкод. Якщо цьому заважає виставлене зброю або збройна рука супротивника, то для нанесення удару або уколу необхідний переклад (вістря огинає ці перешкоди на шляху до мети) або перенесення (клинок обносить вістрі протистоїть клинка).
3. Клинок противника, спрямований у бік можливого нападу, заважає виконати напад, так як на вістрі можна наткнутися. Але його нескладно усунути своїм клинком (зробивши батман) і, «поколивавши», виграти час для нанесення удару в відкривається сектор (подовживши також для противника шлях подальшого захисного руху).
4. Перемістити виставлене попереду і «заважає» зброя противника, щоб тим самим відкрити один з його секторів і вчинити на нього напад, вдається застосуванням фінту. Загроза нанесення удару або уколу може викликати у противника захисну реакцію.
Несподіваний для противника батман може також викликати захисне переміщення зброї та створити умови для нанесення удару в відкривається сектор.
Разом з тим існують специфічні вимоги до освоєння сценічного фехтування, визначили необхідність відбору приватних методик, найважливішими серед яких є: - Педагогічні установки на навчання акторів;
- Форми проведення вправ;
- Методи оволодіння руховими діями;
- Попередження та виправлення типових помилок;
- Забезпечення безпеки;
- Постановка боїв;
- Побудова вправ для освоєння фехтування на різних видах зброї.
Перелік команд викладача для початку дій: Команди викладача необхідні перш за все на виконання вправ у загальному строю. Для початку парних вправ команди можуть бути ті ж, але вони призначаються лише учаснику сутичок, володіє ініціативою.
1. «Початкове положення - прийняти!»
2. «До бою!»
3. «Крок вперед»
4. «Крок назад!»
5. «Хресно крок вперед!»
6. «Хресно крок назад!»
7. «Крок вліво!»
8. «Крок вправо!»
9. «Показати кут!»
10. «З випадом - коли (рубай)!»
11. «З кроком вперед і випадом - коли (рубай)!»
12. «Зі стрибком вперед і випадом - коли (рубай)!»
13. «Противник позаду (збоку) - стійку змінити!»
14. «З випадом позаду стоїть ногою - коли (рубай)!»
15. «Позицію 6-ю (4-у і т.д.) - прийняти!»
16. «Закрий!»
17. «Вперед - закрий!»
Вимовляти команди слід, розділяючи їх інтонаційно на попередню і виконавчу частини, роблячи між ними невелику паузу. У цьому випадку займаються отримають додатковий сигнал і час, щоб зосередитися на своєчасному початку вправи.
Педагогічні установки на навчання акторів.
Удосконалюючи техніку прийомів фехтування із заданими особливостями довжини й амплітуди переміщень клинка, необхідно строго дотримувати встановлених перед кожною вправою вихідні положення зброї і дистанцію початку сутички.
Для протидії нападам найбільш поширені два способи: а) висування зброї в позицію, в бік або вгору, під удар або укол супротивника, або відбивання зброї противника в момент його наближення;
б) нанесення випереджального удару або уколу противнику в момент до завершення його атаки.
Пересування по доріжці може виконуватися різними видами кроків, стрибків, випадів, а також бігом (в атаці «стрілою»). Основними способами наближення до противника є кроки та випади.
Прості кроки вперед та назад. Крок вперед починається з виставлення вперед на ту чи іншу відстань (звичайний крок - приблизно на одну стопу) правої ноги, спочатку на пятку з наступним перекатом на всю стопу: ліва нога, що стоїть ззаду, переставляється вперед на таку саму відстань. Положення бойової стійки при цьому неповинно змінюватися: так само неповинно бути й руху тулуба вверх.
Крок назад починається з руху лівої ноги назад на одну стопу з наступним переставленням правої ноги на таку саму відстань до положення бойової стійки.
Випад у фехтуванні с найбільш ефективним засобом швидкого наближення до противника з метою проведення нападу або прийняття захисту. Випад, як і інші способи пересування, може застосовуватись і як виклик на контратаку.
Вивчати випад потрібно з місця, починаючи з відриву носка правої ноги від підлоги та одночасно різкого розгинання лівої ноги в колінному та гомілкостопному суглобах: права нога, що стоїть попереду. Виставляється вперед на 1,5-2 стопи, ставиться на пятку, а потім перекатом на всю стопу. У кінцевому положенні випаду ліва нога повністю випрямлена, стопа її міцно притиснута до підлоги, таким крок ліва нога являє собою немовби продовження стегна правої. Лав рука, розгинаючись у лікті, опускається вниз долонею догори. Також можна починати і я відриву пятки правої ноги (при виконанні » після кроку вперед, стрибка тощо). Його можна виконувати з рухом ямі ноги по доріжці або біля нього.
Повернення у бойову стійку, яке є теж дуже важливим прийомом, треба починати з енергійного руху коліна лівої ноги ліворуч - назад, одночасно відштовхуючись правою ногою. Ліва рука повертається в попереднє положення. Повернення можна виконувати й шляхом одночасного відштовхування обома ногами, згинаючи їх у колінах. Прийняти бойову стійку після випаду можна й різким підтягуванням лівої ноги вперед. Дистанція.
Бійці на доріжці під час фехтування перебувають на певній відстані один від одного, яка називається дистанцією. Дистанція буває близькою, середньою та далекою.
Близька дистанція - це відстань, при якій можна нанести укол, витягнувши озброєну руку.
Середня дистанція - це коли для нанесення уколу треба, крім випрямлення руки, зробити ще крок або випад уперед.
Далека дистанція - це така відстань, при якій для нанесення уколу треба крім випрямлення руки, зробити ще крок або с л два і випад уперед.
Зветься положенням поза дистанцією.
Вражуваний простір. При фехтуванні треба наносити уколи чи удари в певні частини тіла, які становлять так званий вражуваний простір. Він різний як для чоловіків та жінок, так і для окремих видів зброї. Уколи або удари, правильно нанесені у вражуваний простір, зараховуються як дійсні.
Позиція. Зброя фехтувальника під час змагання, а також його озброєна рука бувають у тому чи іншому положенні щодо тіла. Таке положення називається позицию. У фехтуванні на рапірах розрізняють вісім позицій Шоста позиція застосовується як учбове положення
Залучення впливів на технічну і функціональну підготовленість.
Стандартизація техніки виконання основних засобів ведення бою. Рухи фехтувальника у сценічному поєдинку повинні бути впізнавані акторами, а потім і глядачами. Щоб домогтися цього необхідно сформувати у студентів надійні навички відігрівання справжнього бою.
Дистанційні і моментні особливості сутичок. Виконання основних дій зброєю та прийомів пересувань, характерні дотриманням найбільш часто використовуваних просторових і часових вимог. Багаторазовим повторенням досліджуваних прийомів фехтування в заздалегідь вибраних ситуаціях формуються чіткі стандарти виконання найважливіших засобів ведення сценічних боїв. Одночасно підвищується рухова тренованість займаються і перш за все рівень швидкісно-силових якостей і витривалості. Це дозволяє також запобігти можливі втрати у вигляді неточних реакцій на зорові і рухові перешкоди, створювані партнерами через недоліки в техніці виконання прийомів під час взаємодії зброєю.
Освоєння атак і захистів в заданих дистанційних і моментних умовах початку і завершення сутичок. Удосконалюючи прийоми фехтування, слід мати на увазі, що займаються відрізняються ростовими і швидкісними даними, які визначають особливості дистанції до супротивника перед сутичкою, довжину виконуваних нападів і тривалість маневрування. З цього випливає, що після освоєння дій зі стандартною довжиною виконання необхідно випробувати їх із заданими особливостями довжини, тривалості і просторових кордонів переміщень зброї. Наприклад, атаку з випадом на високорослого партнера необхідно виконувати декілька довше, ніж звичайно, і вкорочувати випад на партнера, значно поступається у рості. Крім того, захисні руху зброєю можуть бути досить вузькими, обмеженими по амплітуді, якщо очікувана атака з випадом задана з середньої дистанції. У свою чергу необхідна досить широкий захист, у тому числі гардой і з її наближенням до тулуба, якщо дистанція в сутичці визначена як ближня.
На завершальному етапі навчання студенти працюють над етюдами та уривками з літературних творів. Наприклад: 1. Викладач пропонує студентам певним етюд чи уривок твору. Після уважного прочитання викладач як постановник, рекомендує студентам виконати найбільш вирізні фрагменти на сцені, використовуючи вже здобуті знання з фехтування.
2. Викладач пропонує студентам певний етюд чи уривок твору. Після уважного прочитання викладач ділиться власними думками щодо сценічної постановки, але закликає студентів до самостійної творчої роботи.
3. Студенти самі знаходять етюд чи уривок з твору і працюють самостійно над його сценічною постановкою.
Ці вправи сприяють збагаченню творчої уяви, загостренню уваги до партнера, розвивають музикальність та відчуття ритму, пластичність та конкретність рухів, врешті, здатність до активної психофізичної дії.
Постійно памятаючи про це, боєць може всі свої дії оцінювати з точки зору не одноразового успіху в залі, а більш глобально. Наприклад, ви дістали противника ногою в живіт, і він відлетів на пару кроків. Це результат? З точки зору справжнього бою немає. Якщо він дійсно хоче битися (зачепили за живе), то його це тільки розлютить або насторожить. Результат був би, якби він зігнувся від удару, втративши дихання. Ось тоді у вас би була свобода дій від «навішати ще» до «змотатися скоріше». Інший приклад. Ви кинули противника на підлогу. Психологічно дуже приємно. Він летить, з гуркотом падає, а ви над ним «як памятник собі нерукотворний». Приємно, але й тільки. Особливо ж славно буде, коли він почне штовхати ногами або просто перевернеться і стане на ноги..Фізичне виховання є частиною фізичної культури, що є здобутком народу. Це потужний засіб не тільки фізичного вдосконалення та оздоровлення, але також і виховання соціальної, трудової, творчої активності громадян. Фізична культура не вичерпується вправами, спортом, гімнастикою, іграми та туризмом: вона включає громадську та особисту гігієну праці, побуту, використання природних сил для загартування, правильний режим праці, відпочинку та харчування.
Навчання сценічного фехтуванню - це педагогічний процес освоєння системи рухових дій, використовуваних для достовірного зображення поєдинків на різних видах холодної зброї. Важливим є також спеціалізовані рухові і психічні якостей студентів, супутніх досягненню необхідного виконавського рівня.
Враховуючи різноманітність засобів і методів освоєння сценічного фехтування, необхідна їх систематизація і перш за все виділення педагогічних установок на навчання акторів. Їх зміст розрізняється спрямованістю на програмування навчання і на пару ефектів підвищення рівня технічної та функціональної підготовленості.
Систематично вживані фізкультура та спорт - це молодість, що не залежить від паспортного віку, це старість без хвороб, оживлена оптимізмом, довголіття, і нарешті - здоровя.
Список литературы
фізичне виховання студент фехтування
1. Ашмарин Б. А. Методика педагогических исследований в физическом воспитании. Учебное пособие. ЛГПИ им. А. И. Герцена, 1973. - 136 с., ил.
2. Ашмарин Б. А., Хентов Р. Я. Методика самостоятельной работы. Учебное пособие. ГДОИФК им. П. Ф. Лесгафта, 1974. - 159 с.
3. Научные основы физического воспитания и спорта. Реферативный сборник диссертаций. Вып. 1-5. ФИС, 1958, 1962, 1963, 1968, 1971. - 135-211c.
4. Раченко И. П. Научная организация педагогического труда. М., "Педагогика", 1972. - 348 с.
5. Спирин Л. Ф. Педагогический эксперимент в области воспитания. В кн. Методы педагогического исследования. Ред. В. И. Журавлев. М., "Просвещение", 1972. - стр. 34- 61
6. Теория и методика физического воспитания. Т. I. "Общие основы теории и методики физического воспитания". Под общ. ред. Л. П. Матвеева, А. Д. Новикова. М., ФИС, 1976. - 71 с.