Формування особливостей німецького гуманізму. Проблеми історичної свідомості середньовіччя. Соціально-економічні, політичні, культурні умови, в яких розвивалися гуманістичний рух і переконання реформацій. Гуманістична діяльність Еразма Роттердамського.
Аннотация к работе
Виявляється ця актуальність у встановленні єднальної спадкоємності епох, в багатогранному дослідженні спадщини Відродження, як прямого наступника античності і попередника нашої епохи, коли соціально політичні, філософські, педагогічні, культурні та інші аспекти розвитку людського суспільства безпосередньо звязуються з ідейними витоками духовної еволюції епохи Відродження і Реформації. Через століття після епохи Відродження для людини як і раніше не байдуже, якою була його еволюція, що є природа, яка природа суспільства, що є природа самої людини, як має бути влаштоване життя людини відповідно до його природи. У кожен історичний момент еволюції людини вона була «сполучною ланкою» спочатку між людиною і природою, потім між людиною і державою, і лише після між людиною і людиною. Сьогодні існують сотні сайтів і форумів різних релігійних конфесій, де інтелектуальна молодь і доросліше покоління роздумують над питаннями історії релігії і атеїзму, про місце і роль релігії і церкви на сучасному світі, про свою роль в світовій історії і історії своєї країни. Гермілінк бачить в обігу до ідеї ранньохристиянської церкви найважливіший прояв епохи Відродження» «Весь Ренесанс, у тому числі італійський, пронизаний релігійною ідеєю і що в «північному», тобто нідерландському і німецькому Ренесансі і гуманізмі ця ідея повязана з містичним корінням «Нового благочестя» і веде свій початок від Герта Грооте» (П.Мествердт), «Весь північний Ренесанс бере свій початок від організації «братів спільного життя», що на відміну від «язичеського» відродження в Італії, за Альпами Ренесанс носив цілком релігійний характер, і термін «християнський Ренесанс» поширює на все поняття «Північного Відродження» (А.Хима)», «У розвитку традиції Девентерської школи визначився шлях оригінального німецького гуманізму, який і просліджується надалі аж до епохи Реформації (М.Інтерес до спадщини епохи Відродження і Реформації продовжує рости. Кланіцай, яка раніше бралася під сумнів, має місце на твердження: «Гуманізм і Реформація, два тісно взаємозвязаних явища, по суті дві сторони або дві течії усередині культури Ренесансу, які взаємодіючи виробили єдиний стиль Відродження». Виходячи з вищевикладеного, не можливо не погодитися з висловом сучасного гуманіста Б.Г.Кузнєцова., у якому якнайповніше виявляється сенс спадкоємності в історії розвитку історичної думки: «Звязок епох втрачає сенс, якщо все, що додає цінність людського життя, - пошуки істини, добра і краси - обмежено даною миттю (хоч би історичною «миттю», даним етапом історії), якщо немає відчуття жвавого наступного звязку епох, якщо ми не шукаємо в сьогоденні результати минулого і зародки майбутнього. Зараз нам особливо близький в культурному минулому людства крізний струмінь жвавої, незадоволеної шукаючої думки, що проходить через його історію».
План
План
Вступ
1. Гуманістичний рух в Німеччині у 14 ст.
2. Гуманістичний рух в Німеччині у 15 ст.
3. Гуманістичний рух в Німеччині у 16 ст.
Висновок
Список використаної літератури
Вывод
Інтерес до спадщини епохи Відродження і Реформації продовжує рости. Зростання гуманістичного і одночасно релігійного руху - двох яскравих історичних явищ рубежу XX-XXI ст. І концепція угорського історика Т. Кланіцай, яка раніше бралася під сумнів, має місце на твердження: «Гуманізм і Реформація, два тісно взаємозвязаних явища, по суті дві сторони або дві течії усередині культури Ренесансу, які взаємодіючи виробили єдиний стиль Відродження». Цю ж думку розвиває вже сучасний історик В. Феллер в своїй праці «Еволюція християнства»і «Ескіз німецької історії».
Виходячи з вищевикладеного, не можливо не погодитися з висловом сучасного гуманіста Б.Г.Кузнєцова., у якому якнайповніше виявляється сенс спадкоємності в історії розвитку історичної думки: «Звязок епох втрачає сенс, якщо все, що додає цінність людського життя, - пошуки істини, добра і краси - обмежено даною миттю (хоч би історичною «миттю», даним етапом історії), якщо немає відчуття жвавого наступного звязку епох, якщо ми не шукаємо в сьогоденні результати минулого і зародки майбутнього. І якщо не шукаємо у минулому жвавого, близького нам, готуючого наше життя, коханого нами. Зараз нам особливо близький в культурному минулому людства крізний струмінь жвавої, незадоволеної шукаючої думки, що проходить через його історію».
Можна стверджувати, що з вузько, локально «соціалістичного» і «буржуазного» гуманізму, на основі вже сформульованих основних принципів гуманізму епохи Відродження народжується «новий гуманізм», єдиний в своєму розумінні Людини і його життєвого призначення. Гуманістичні принципи вже лягли в основу законодавчої діяльності різних «інститутів» і організацій державного і світового масштабу. Поза сумнівом, є видимими вони і в концепції нової особово-орієнтованої освіти.
Список литературы
1. Бессонов М.Н. Православие в наши дни. -М.: Политиздат, 1990. 303 с.
2. Гутнова Е.В. Историография истории средних веков. - М.: Высшая школа,1985. 265 с.
3. Жданов Н.В., Игнатенко А.А. Ислам на пороге XXI века. - М.: Политиздат,1989. 352 с.
4. Клизовский А.И. Основы миропонимания Новой эпохи.- М.:Гранд, 2000. 815 с.
5. Ковальский Я.В. Папы и папство. - М.: Политиздат,1991. 236 с.
6. Кузнецов Б.Г. Путешествие через эпохи. Мемуары графа Калиостро и записи его бесед с Аристотелем, Данте, Пушкиным, Ейнштейном и многими другими современниками. - М.: Молодая гвардия,1975. 192 с.
7. Правоторов В.Ф., Акопян А.А. Человек и человечество в новом столетии / Наука и религия. №8,2001. С.2-5.
8. Правоторов В.Ф. XXI век: Гибель цивилизации, возврат к прошлому или небывалый прогресс?/ Наука и религия. №3,2001. С. 2-5.