Правила (норми) літературної вимови звуків і словосполучень. Теоретичні передумови вивчення орфоепії сучасної української літературної мови. Методика вивчення орфоепії в початкових класах, система засвоєння знань. Робота над наголосом та вимовою звуків.
Аннотация к работе
Науковцями доведено, що «процес мовно-мовленнєвого розвитку школярів інтенсифікують лінгвістичні засоби рідної мови, які передбачають урахування функцій мови» [4, 31], а також «розвивальні методи і прийоми навчання, спрямовані на вдосконалення лінгвістичної кмітливості, лінгвістичної інтуїції, нестандартного мислення, інтелектуальної гнучкості» [13, 43]. Чинна програма для середньої школи [59] визначає для вивчення школярами такий теоретичний і поняттєвий мінімум із орфоепії: органи мовлення, звуки мовлення, голосні і приголосні звуки, тверді, мякі, помякшені, глухі та дзвінкі приголосні звуки (парні й ті, що не мають парних звуків), наголос, наголошений і ненаголошений звук (голосний), склад, уподібнення приголосних звуків. Так, учні повинні вміти ділити слово на склади, визначати в словах наголошені і ненаголошені, відкриті й закриті склади, виділяти у слові звуки, співвідносити їх із буквами, визначати звукове значення букв у слові, виконувати повний і частковий фонетичний розбір слів, характеризуючи кожен звук у слові, розрізняти наголошені і ненаголошені голосні, дзвінкі і глухі, мякі і тверді приголосні, правильно і чітко вимовляти всі звуки мовлення, наголошувати слова в усному мовленні, знаходити невідповідність між вимовою і написанням слів, удосконалювати власне та чуже мовлення. Таке розуміння орфоепії дає можливість побудувати вивчення лексики і граматики на орфоепічній основі, здійснюючи цим самим принцип випереджаючого навчання усного мовлення, і вивчати теоретичні відомості з орфоепії «не ізольовано, а як перший рівень цілісної структури рідної мови». Можна ясно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає.Для того, щоб своєю мовою впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистоти дикції, необхідна ще й правильність вимови окремих слів і звуків. Можна ясно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає. Що стосується історичного аспекту орфоепії, то початок теоретичної нормалізації української мови, теорії і практики її культури повязані з укладенням перших граматик, риторик і словників, тобто з описом з навчальною метою системи української мови, її норм. Як вважають учені, орфоепічна норма не може орієнтуватися на вузьку діалектну базу, при встановленні її слід зважати і на вимову у селах і містах [68]. За словами автора, "у мові немає нічого, чого б не було у мовленні, навпаки, у мовленні немає нічого, чого хоча б у зародку не було б у мові" [7, 14].Звук мови відрізняється від інших звуків тим, що він, по-перше, є носієм найменшої одиниці мови - фонеми, яка має структурне значення, по-друге, відображений у свідомості носіїв мови як такий звукотип, котрий характеризується певним набором акустичних, анатомофізіологічних і психофізичних (психоакустичних) ознак [67, 56]. Приголосні - це звуки, в основі яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних або дзвінких приголосних). Наприклад, звуки [н] і [н"] здатні розрізняти слова (пор. стан і стань), а звуки [а], [у], [и] можуть розрізняти і слова, і форми слів (пор. лак, лук, лик; книга, книгу, книги) й под. Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого. Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення мякості приголосних: люди - [луди], давнє - [давне], а також два звуки, коли виступають: на початку слова: юшка - [йушка], єдність - [йедніс"т"]; на початку складу після букви, що позначає голосний склад: палає - [па-ла"-йє]; після апострофа: вяне - [вйане]; після мякого знака: портьєра - [портйера].Раннє розуміння дитиною слів базується не на звучанні, а на загальному сприйнятті ритміко-мелодійної структури слова чи фрази. На уроці вчитель ставить завдання - створити максимальну кількість мовних ситуацій і насамперед спеціально дібраних вправ для закріплення цих звязків і подолання явищ інтерференції (змішування умінь і навичок, сформованих, наприклад, українською літературною мовою і діалектом). Із багатьох дій, які учень виконує на уроці в процесі мовного спілкування, виділяються ті, без яких орфоепічні навички сформувати неможливо: 1) активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення - фізичні рухи мязів мовного апарату; напруження слухових органів); Опрацьовуючи матеріал розділів, учні мають можливість паралельно засвоїти такі важливі правила української літературної мови, як: 1) чітка вимова всіх голосних звуків під наголосом; 2) повнозвучна і ясна вимова голосних [а], [у], [і] в усіх позиціях; 3) вимова ненаголошеного [е] з наближенням до [и], а ненаголошеного [и]-до [е]; 4) злита вимова африкат [дж], [дз], [дз"]; 5) вимова дзвінкого гортанного фрикативного приголосного [г] (голуб, грі
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні передумови вивчення орфоепії сучасної української літературної мови
1.1 Орфоепія як самостійний розділ мовознавства
1.2.Основні одиниці орфоепії
Розділ 2. Методика вивчення орфоепії в початкових класах
2.1 Система засвоєння орфоепічних знань у початкових класах