Рецепція античної та англійської історії в драматургії В. Шекспіра - Магистерская работа

.2 Історія Англії в драмах Шекспіра3.1 Проблематика та система образів трагедії «Юлій Цезар»Спадщина великого драматурга набула світового значення, вплинула на творчість численних митців-послідовників і зберігає свою актуальність до нашого часу. Прикметним, на наш погляд, є той факт, що Вільям Шекспір, проживши 52 роки, помер у день свого народження. Творчий доробок всесвітньовідомого поета складають ліричні та ліро-епічні твори (2 поеми, 154 сонета та інші поезії) і 37 пєс, серед яких 12 комедій, 10 драм на сюжети з англійської історії (так звані «хроніки»), 7 трагедій на сюжети з античної історії та міфології, 5 «великих трагедій» («Ромео і і Джульєтта», «Отелло», «Гамлет», «Макбет», «Король Лір»), 4 «трагікомедії» («Перікл», «Цимбелін», «Зимова казка» та «Буря»). Одна за одною зявлялися інтерпретації англійської історії: «Англійські хроніки у скороченні» Річарда Графтона (1562); «Хроніка» Джона Стау - десять видань з 1565 до 1611 р. Та найгрунтовнішою була багатотомна праця «Chronicles of England, Scotland, and Ireland», («Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії», 1577, 1587) колективу авторів під керівництвом Рафаеля Холіншеда, з якої Шекспір взяв чимало сюжетів для своїх історичних драм. Варто звернути увагу також на те, що, на відміну від інших митців доби середньовіччя, Шекспір, розкриваючи сюжетні лінії своїх творів, по суті, не порушує проблеми релігійних почуттів людини; релігія не виступає значним чинником у розгортанні трагічної дії.Шекспір здійснив колосальний вклад у розвиток європейської літератури, розробивши у своїх творах основні принципи ренесансної драматургії. Ковинцев наголошує, що в основі всієї драматургічної проблематики Шекспіра лежить по-ренесансному осмислена ідея дуальності людини і світу [24;98]. Ця протидія може бути свідомою з боку іншої людини (так, у «Гамлеті» король Клавдій свідомо діє проти принца і заважає йому здійснити план помсти), а іноді й несвідомою (в комедіях, в «Ромео і Джульєтті»). На сцені, зрозуміло, неможливо показати ці лінії одночасно, тож Шекспір їх чергує та показує у вигляді невеликих фрагментів подій. У кожній пєсі Шекспіра, незалежно від жанру, може бути від 2 до 5 і навіть більше сюжетних ліній, в кожній з яких наявні три компоненти: життєво важлива і конкретна мета, яку ставить перед собою персонаж; конкретні вчинки і дії, за допомогою яких він здійснює свою мету; конкретний наслідок цих вчинків і дій.Історизм (грец. historikos: дослідницький, науковий) - художнє осмислення подій минулого, що мають конкретно-історичний неповторний зміст і колорит, спроба його реставрації в різних жанрах лірики, епосу і драми. На відміну від спеціальних наукових дисциплін, які прагнуть описати, проаналізувати, задокументалізувати перебіг історичних реалій, література розкриває його через відтворення життєвої долі людини, перейнятої сумнівами, тривогами, надіями, розчаруваннями, змаганнями тощо. Отже, історизм - науковий принцип діалектичного підходу до вивчення дійсності, керуючись яким, всі явища природи й суспільного життя розглядаються в їхньому історичному розвитку та причинно-наслідкових звязках з конкретно-історичними умовами їхнього існування. Звертаючись до минулого, письменник не просто описує окремі життєві явища та процеси, а здійснює художнє дослідження їх і в своєму творі розкриває найістотніше та найвизначальніше для даного історичного періоду. Існує точка зору, згідно з якою твір мистецтва володіє подвійною естетичною цінністю - цінністю своїх, закладених в ньому "вічних" елементів, і цінністю, зрозумілою тільки для сучасників цього твору [31;276].Найглибші зміни в житті, повязані з гігантським переворотом в історії, коли в надрах феодальних відносин визрів та стрімко почав втілюватися в економічне та соціально-політичне життя новий, буржуазний лад, - ось основа трагічного у Шекспіра. Шекспір створював всесвітньовідомі шедеври, пишучи свої драми на основі матеріалів з англійської історії; з історії античної римської держави; сюжетів, запозичених з «Порівняльних характеристик» Плутарха. Шекспір, створивши епічний за задумом і втіленням цикл із десяти історичних хронік, пронизаних ідейною єдністю, сформулював у прологах до дій однієї з пєс циклу - "Генріха V" своєрідну естетичну програму митця, який використав епічні можливості історичних хронік для відтворення найдраматичніших моментів англійської історії. Автор історичних драматичних хронік прагне висловити найважливіше для свого часу, веде діалог із сучасником про сучасність на матеріалі минулого, відтворює обєктивні закони, рух соціальних і політичних взаємин, людського суспільства в цілому, історії в художній формі.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Драматургічна концепція Вільяма Шекспіра

1.1 Творчий доробок Шекспіра як поета Відродження

1.2 Новаторство Шекспіра - драматурга

1.3 Історична тематика драматургії Шекспіра

1.3.1 Історизм та його форми в художній літературі

1.3.2 Історизм у творах В. Шекспіра

Розділ 2. Історія та сучасність в історичних хроніках Шекспіра

Вступ

Шекспір - геніальний письменник епохи Відродження. Він один із тих титанів, які були народжені цією епохою, але за своїм значенням далеко виходять за її межі. Його твори не стають надбанням минулого, не покриваються пилом сторіч: вони не втратили живої краси та сили впливу і в наші дні.

Любов і трагічна загибель Ромео і Джульєти, муки Гамлета, страждання Ліра - все це глибоко хвилювало сучасників великого драматурга. І через чотири століття шекспірівські герої з їх багатим внутрішнім життям, глибиною почуттів і думок знаходять живий відгук у зовсім інших глядачів двадцять першого століття - наших сучасників.

Чим пояснити таку життєвість і дієвість творів мистецтва, які були створені чотириста років тому?

Розгадка полягає в тому, що, осягаючи реалії життя, Шекспір ставив у своїх творах такі життєво важливі питання, які переростали його час і переходили до наступних поколінь. Пізнаючи теперішнє, Шекспір сюжетами своїх творів та контекстом діянь їх персонажів був спрямований у майбутнє.

Більш глибоко, ніж його сучасники, Шекспір проник у внутрішній світ людини. Він збагнув страждання, бідність та горе; зрозумів справжню цінність людини і був вірним тим високим ідеалам, про які мріяли кращі люди епохи Відродження.

Шекспір не втрачав віри в невичерпні можливості людини, віри в майбутнє. Він прославляв високі почуття і справжні людські якості: любов і дружбу, розум і прагнення до знань, вірність і мужність. Його передові погляди гуманіста відображали мрії народів про справедливість, яка повинна перемогти зло, брехню, несправедливість. Тому він досяг таких вершин реалістичного мистецтва і створив твори такої величезної художньої сили, які стали безсмертними.

Сучасна філологія відкрила нові перспективи осмислення творів Шекспіра. Так, наприклад, англійський дослідник М. Крейн, застосовуючи теорію текстових світів, намагається зрозуміти глибинний зміст драм Шекспіра як виразника духу своєї епохи [66]. Через мову пєс Шекспірівські дослідники проникають у реальний світ того часу, висвітлюючи традиції епохи Єлизаветинської Англії, фрагменти античної культури, історії.

Ідеалом західноєвропейської культури XVI ст. залишається Вільям Шекспір, у чиїх творах синтезовано культуру, науку, мистецтво англійського Відродження з його інтересом і до античності.

Актуальність дослідження теми «Рецепція античної та англійської історії в драматургії Шекспіра» полягає в тому, що, по-перше, історизм у художньому баченні В. Шекспіра - один із важливих компонентів художньої концепції, він постає тим джерелом, до якого інтегрується автор у історичних хроніках. По-друге, серед історичних драм Шекспіра особливе місце належить групі «римських трагедій», написаних на теми з історії античної римської держави. Але так само, як і в своїх драмах, що беруть матеріал з англійської історії, Шекспір висвітлює минуле не задля минулого, а підпорядковуючи свою роботу художника розязанню гострих проблем сучасності. По-третє, міф для Вільяма Шекспіра - це спосіб творення надісторичного, надуніверсального буття, і саме тому його хронічки та історичні драми ґрунтувалися на історичному та міфологічному рівнях.

Шекспір написав десять історичних хронік, вісім з яких літературознавці обєднують у дві тетралогії, яким притаманні єдність проблематики та певний сюжетний звязок. У них висвітлено перипетії найдраматичнішого періоду національної історії - міжусобної боротьби Ланкастерів та Йорків (двох гілок королівської династії Плантагенетів), що призвела до братовбивчої війни Білої та Червоної троянд (1455-1485). Власне, це становить історичний зміст проблеми художнього втілення й інтерпретації реальних подій у хроніках.

До історичних драм Шекспіра близько стоїть група так званих «римських трагедій», написаних на античні сюжети, запозичені з «Порівняльних характеристик» Плутарха. Це - «Антоній і Клеопатра», «Коріолан», «Тімон Афінський», «Юлій Цезар». У них висуваються масштабні трагічні проблеми життя, світ зображується в стані напруженої боротьби, в якій вирішується доля окремих осіб та цілих народів. Належним чином оцінюючи значний науковий матеріал щодо вивчення загалом творчості В. Шекспіра та конкретно історичних драм і «римських трагедій», необхідно візначити, що недостатньо ще конкретно-текстуальних досліджень, які б яскраво висвітлювали історизм творів Вільяма Шекспіра, особливості рецепції античної та англійської історії в творчому доробку автора. Цим й обумовлюється актуальність нашого дослідження.

Обєктом дослідження є історичні драми та «римські трагедії» Вільяма Шекспіра.

Предметом дослідження є форми історизму в цих творах.

Метою даної роботи є аналіз та опис особливостей історизму в історичних хроніках і римських трагедіях, які посідають важливе місце в творчості Шекспіра.

Поставлена мета передбачає розвязання таких дослідницьких завдань: 1. Зясувати принципи драматургічної концепції Шекспіра та форми їх втілення у драматичних творах.

2. Охарактеризувати особливості історизму в історичних хроніках Шекспіра.

3. Проаналізувати трагедії на античні сюжети, запозичені з «Порівняльних характеристик» Плутарха, здійснити їх інтерпретацію на ідейно-світоглядному та характерологічному рівнях.

4. Виявити особливості сприймання, оцінювання та інтерпретування англійської та античної історії у драматургії Шекспіра.

Матеріал дослідження - історичні драми Шекспіра («Генріх 4», ч.ч. I, II і III; «Річард III»; «Річард II»; «Король Джон»; «Генріх 4», ч.I; «Генріх 4» ч. II; «Генріх 5»; «Генріх VIII») та близькі до них так звані «римські трагедії» («Юлій Цезар»; «Антоній і Клеопатра»; «Коріолан»; «Тімон Афінський»).

Теоретико-методологічну базу дослідження становлять наукові праці як вітчизняних, так і зарубіжних літературознавців, які займалися вивченням творчості В. Шекспіра: О. Анікста, М. Барга, А. Бондаренка, С. Дітькової, І. Дубашинського, М. Еліаде, З. Кирилюка, А. Косарева, І. Костецького, М. Литвинової, Є. Мелетинського, С. Питера, П. Рікера, Б. Шалагінова, К. Юнга та ін.

Центральним теоретичним поняттям магістерської роботи виступає поняття історизму в літературі як художнього засвоєння конкретно-історичного змісту певної епохи.

Використання методів дослідження ґрунтується на загальних принципах наукового пізнання: історизму, обєктивності та системності, які передбачають зясування умов виникнення, розвитку й наслідків подій, явищ і процесів, а також розуміння їх причинно-наслідкового звязку. Відповідно до перелічених принципів у процесі здійснення магістерського дослідження використані наступні наукові методи: аналіз і синтез наукової інформації, текстуальний аналіз, цілісно-системний аналіз, описовий метод, елементи біографічного та історико-культурного методів, інтерпретація драматичних творів В. Шекспіра на синхронічному, ідейно-світоглядному, характерологічному рівнях.

Наукова новизна полягає в систематизації та узагальненні літературознавчого матеріалу, повязаного з творчістю Вільяма Шекспіра; у виявленні спільного та відмінного в особливостях персоніфікації образів головних героїв; у спробі систематизації та узагальнення матеріалу щодо історизму драм Вільяма Шекспіра. Таке дослідження дозволило сформулювати низку положень, котрі характеризуються певною науковою новизною. Елементи наукової новизни вбачаються, зокрема, в наступному: 1) систематизації особливостей розвитку драматургії Шекспіра;

2) виявленні сутнісних ознак історизму в драматургії Шекспіра.

Теоретичне значення роботи полягає в багатоплановості дослідження англійських хронік та особливостей персоніфікації образів головних героїв у них, що дає змогу цілісно розглянути жанрово-стильові особливості англійської хроніки та систематизувати результати дослідження щодо уособлення авторських ідей в образах головних героїв.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання її матеріалів під час вивчення творчості Вільяма Шекспіра у середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах, а також під час розробки спецкурсів і спецсемінарів у ВНЗ України.

Апробація дослідження. Матеріал магістерської роботи апробований у виступах на студентських наукових конференціях РДГУ (2010, 2011 рр.), у статті «Історичні драми у творчості В. Шекспіра», (Збірник наукових робіт студентів РДГУ «Філологічні витоки»,вип. 9).

Структура роботи зумовлена змістом проблеми, метою та завданнями дослідження. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.