Закономірності еволюційних змін культури. Зв"язок між різними напрямами мистецтва, філософії, психології і дійсністю, між темпоральними уявленнями свідомості і реальними культурно-історичними процесами. Дослідження постмодернізму і масової культури.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наукНині особливо важливою є розробка проблеми часу в культурно-антропологічному аспекті, який дозволяє розкрити специфіку темпоральних характеристик реального людського буття і культури, оскільки людина внаслідок прискорення соціального часу гостро відчуває його хронічний дефіцит. У звязку з бурхливим розвитком наукового пізнання, починаючи з епохи Відродження, в дослідженні проблеми часу відбулося відокремлення загальнонаукового напряму дослідження від філософського. Крім того, в дослідженні культурних аспектів часу склалися певні системні п р о т и р і ч ч я: 1) дослідження цієї проблеми в класичних працях з культурології (О. Сорокін) відрізняється ретроспективністю і не відображає реалії сучасної історії ХХІ століття; 2) в роботах, присвячених цій тематиці, переважає абстрактно-філософський підхід до культури, який не розкриває специфіку окремих її сфер, форм і напрямів; 3) більшість авторів використовують традиційний онтологічний підхід або науково-філософську методологію, що недостатньо для розкриття специфіки часу у сфері культури. В цілому, дослідження проблем часу здійснювалося в таких філософських напрямах: - дослідження різних форм часу в працях Ф.«Час як універсальна характеристика людського буття» час розглядається як початковий атрибут Бога і Влади. Процес збагнення часу починається з практичного синтезу простору і часу та трьох його модусів, який субєкт здійснює у своїй діяльності через поєднання його внутрішнього і зовнішнього плану в певну смислову цілісність. Первиний поділ часу в культурі на сакральний і профаний (земний) змінюється сучасним поділом на монохронний, лінійно-дискретний час для практичного використання, характерний для матеріальної цивілізації та західної культури; і поліхронний (діахронний), множинний, безперервний (внутрішній) час, що відображає різнорідність видів праці і традицій, що є характерним, передусім для духовної культури і сходу. Реалізація формули «час - гроші» зводиться до стиснення, редукування і використання часу в приватних інтересах або прибутку в умовах ліберальної моделі, а в умовах авторитарної моделі суспільства має протилежну спрямованість (гроші - час) і зводиться до редукування грошей до часу і використання його на користь Влади (держави). У першому і третьому періоді відбувається діахронізація (зростання множинності) в часі й просторі, а в другий період - синхронізація (зростання єдності, цілісності) процесів у соціальних структурах і культурі.