Визначення сутності українського гуманізму та форми його прояву в контексті ренесансного світогляду українського суспільства. Окреслення ролі в українській гуманістичній традиції архетипів творчості вітчизняних гуманістів від Іларіона і до П. Орлика.
Аннотация к работе
Ренесансний світогляд: гуманістична традиція в українському суспільстві XVI - XVII ст.Захист відбудеться "29" листопада 1999 р. о 14.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 з філософських наук у Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252017, м.Київ, вул. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: 252017, м. Центральне місце належить в спробі теоретико-методологічного обгрунтування понять "Український національний Ренесанс", "Український національний гуманізм" займає наукове направлення - "філоменологія" (філософія любові до життя), в якій відобразилися характерні риси українського національного менталітету, в межах якого автор визначила сутність українського гуманізму та його звязки з духовним надбанням людства. Дослідження онтологічних уявлень українців, характеру їх звертань до філософсько-метафізичної проблематики дало змогу стверджувати, що головною онтологічною парадигмою українського гуманізму є ідея єдиного гармонійного духовно-матеріального Всесвіту. В дисертации обоснована альтернативность украинского гуманистического мировоззренческого феномена эпохи национального Ренессанса в контексте мировой гуманистической парадигмы, реализована попытка осмыслить жизненный потенциал национальной гуманистической традиции данного периода, исследован мировоззренческий феномен "гены русские нация польская" украинского общества епохи Ренесансса, определены принципы повышения эффективности возрождения гуманистической традиции.Актуальність теми дослідження може бути з достатньою мірою обгрунтована, якщо спочатку встановити її міру, включивши в неї три ознаки: по-перше, новизна фактів, що повідомляються, покликаних заповнити прогалину в нашій історіософічній памяті та актуалізувати події, що загубилися в лабіринтах історії; по-друге, евристичне значення, досліджуваного матеріалу з погляду на проблеми сучасності і пошук їх вирішення; по-третє, культурно-історичне значення дослідження або наскільки воно прямо і безпосередньо звернено до традиції, що пронизує наше власне буття. Проблематичність посилюється тим, що проблема теоретико-методологічного обгрунтування понять "український національний гуманізм", "українське національне відродження", "вітчизняна гуманістична традиція", виявлення взаємозвязку цих феноменів із духом етносу, зясування особливостей як гуманістичної традиції України, так і національного Ренесансу порівняно із західноєвропейським належать до малодосліджених сторінок як вітчизняної історії філософії так і соціальної філософії. І від того, яким ціннісним орієнтаціям вона віддасть перевагу, як трансформується її світогляд, у якому співвідношенні національно-культурні домінанти поєднаються із загальносвітовими, цивілізаційними гуманістичними пріоритетами, багато в чому будуть залежати морально-духовна атмосфера, суспільно-громадська єдність, внутрішній настрій людей на розбудову держави, темпи і спрямованність реформ, піднесення авторитету України в світі. Тому дослідження категорії українського гуманізму та проблеми її реалізації має важливе значення для формування та подальшого удосконалення, з одного боку, сутності та світогляду окремої особистості, а, з другого боку, соціуму, що містить в собі активізацію творчої ініціативи субєкта-особистості, яка, в свою чергу, буде сприяти прогресу суспільства в усіх сферах життєдіяльності, його боротьбі за самозбереження та самовиживання, за вирішення соціальних проблем. Це дає змогу провести відповідну систематизацію, відокремити в дослідженні української національної гуманістичної традиції такі взаємоповязані одне з одним блоки: - класичні дослідження української культурної традиції - писемні памятки, які розкривають її суть і, водночас, складають її "плоть" і "кров", входять в неї як невідємні складові, що узагальнюють і продовжують зафіксовані фольклором та міфологією світовідчуття і світорозуміння, побут, виробничі відносини, релігійні й філософські погляди праукраїнців, їх взаємовідносини з природою, в сімї, етнічній спільності тощо ("Слово о полку Ігоревім", "Літопис Руський", "Києво-Печерський Патерик", "Патерик скіфський", "Ізборник Святослава", "Остромирове Євангеліє", "Житіє Бориса і Гліба", твори мислителів митрополита Іларіона й Климента Смолятича, "Руська правда" Ярослава Мудрого, "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Галицько-Волинський літопис", твори подвижників віри Никона, Нестора, Сильвестра тощо;Дається науковий аналіз гуманізму, де автор, використовуючи комплексно-синтетичний метод дослідження, приходить до висновку, що гуманізм - це витончення сутності людини, доброзичливе ставлення до всього живого, з розумінням і відчуттям того, що світ є єдність; сукупність генетичних та чуттєво-свідомих здібностей людини при провідній ролі чуттєвих поривів