Специфіка дозвіллєвих практик на віллі епохи Ренесансу. Ідеальна модель ренесансного дозвілля. Правила, спрямовані на досягнення духовного й морального особистісного удосконалення. Аналіз інтелектуальної і практичної діяльності італійських гуманістів.
Аннотация к работе
Петрова Ірина Владиславівна доктор культурології, професор, завідувач кафедри культурно-дозвіллєвої діяльності Київського національного університету культури і мистецтв petrovaiw@gmail.comІдеальна модель ренесансного дозвілля - це дозвілля "вчене", засноване не на соціальній чи географічній, а на духовній спільності; дозвілля, сповнене кохання, музики, співів, бенкетів, високої поезії, споглядання краси природи, філософських диспутів і розмов; дозвілля, яке забезпечує життя "без смутку та одноманітності". Гуманісти акцентували на інтелектуальному аспекті otium, насиченого спогляданням істини і науковими заняттями, які збагачували внутрішній світ людини, зміцнювали її силу духу, і були за своїм змістом "працею на дозвіллі" (in otio meo negotia). The ideal model of Renaissance leisure - the "educated" leisure, based not on the social or geographical, but on the spiritual unity; the leisure full of love, music, singing, banquets, high poetry, contemplation of nature beauty, philosophical disputations and talks; the leisure that provides life "without sadness and monotony". Необхідною умовою "вченого" дозвілля було життя на віллі, яке символізувало наближення до блаженної Аркадії "золотого віку". Першу групу становлять філософсько-полемічні твори епохи Відродження, у яких дозвілля постає як проблема самосвідомості окремої людини й суспільства загалом (Петрарки Ф., Верджеріо П., Аретіно Б., Ландіно К.); чинник піднесення людини як духовної істоти у контексті ідеалу споглядання (vita contemplative) чи ідеалу активного громадянського життя (vita active) (Альберті Л., Конверсіні Дж., Ринуччині А., Фічино М.).