Історико-філософське наукове обґрунтування характерних епістемологічних сторін ренесансної натурфілософії. Спроба систематизації окультних практик епохи Відродження, встановлення головної лінії зламу тисячолітньої розумової традиції в цій галузі знання.
Аннотация к работе
Ренесансна магія як оригінальна гносеологічна одиниця на перетині інтелектуальних епох
Тенус І.Є.Ta все ж на полі прикладних природничих досліджень науковому методу за великим рахунком протистоять не вони, а дещо півзабуті, але принципово не знищенні реліктові техніки окультизму, характер яких нам і належить надалі дослідити у контексті тієї інтерпретації, що їм була надана ренесансною натурфілософією, цілковито зануреною у магію. У ставленні до магії будь-якого часового періоду традиційна історія філософії, яка найперше існує в університетських стінах, зазвичай ніколи не була вельми багатослівною, навіть тоді, як у випадку з таємним мистецтвом Відродження, вона складала становий хребет самого повязаного з відповідною культурою способу мислення. Магія та її атрибути, попри завжди традиційно складні стосунки з християнством, ніколи не була йому абсолютно чужа, як не чужа вона у тій чи іншій мірі будь-якому віросповіданню. Звичайно, встановлення будь-яких, схожих до вище означених, паралелей поміж християнством та магією не входило і не могло входити у перелік першочергових епістеміологічних завдань преважної більшості ренесансних магів, хоча ці збіги вони, без сумніву, бачили, більше того, саме їх наявність дала підстави практикувати поза рамками схвалених церквою наукових інтересів.