Розробка методології дослідження релігійної віри, її вплив на формування світовідчуття віруючої людини. Характеристика та специфіка структури, мотиву, етапів та механізмів релігійної віри. Опис механізму активізації емоційно-чуттєвої сфери свідомості.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук Робота виконана на кафедрі суспільних наук Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі Міністерства фінансів України (м Київ). Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент Богачевська Ірина Вікторівна, Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі Міністерства фінансів України (м. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент Арістова Алла Вадимівна, Національний транспортний університет МОН України (м.Якщо розглядати релігійну віру як один із можливих способів вирішення суперечностей людського існування, а релігійні почуття як механізм реалізації цієї форми втілення людського духу, актуальним виявляється пізнання цих механізмів, дослідження їх сутнісних особливостей і закономірностей розвитку. Відтак, існує не лише теоретична, а й практична необхідність проведення філософсько-релігієзнавчого дослідження релігійної віри у світоглядному контексті, оскільки акт релігійної віри є необхідним компонентом процесу відчуття, сприйняття та оцінки людиною обєктивного світу, а також власної екзистенції особистості, тому проблематика даного дослідження співпадає зі світоглядними запитами сучасної української людини, яка, долаючи життєву напруженість у кризових умовах існування транзитного суспільства, перебуває в пошуку шляхів духовного самовизначення та самоствердження. Комплексні дослідження взаємодії аксіологічних й психологічних аспектів релігійної віри у вітчизняному академічному релігієзнавстві відсутні, адже більшість філософсько-релігієзнавчих розвідок феномену релігійної віри аналізує її в онтолого-гносеологічному аспекті. Під час написання дисертації використано низку загальнонаукових та спеціалізованих методів, які дають можливість різноаспектного дослідження означеної проблеми, зокрема, системний підхід дозволив обґрунтувати цілісне розуміння релігійної віри як феномену духовного світу людини); історичний метод дав можливість дослідити формування та розвиток релігійної віри у хронологічній послідовності, виявити внутрішні й зовнішні звязки, закономірності та протиріччя означеного процесу; звернення до діалектичного методу дало можливість простежити ґенезу трансформацій методології дослідження релігійної віри в її процесуальній перспективі: від ірраціонального пояснення суті релігійної віри до наукового аналізу. доведено, що релігійна віра як форма світовідчуття має трьохкомпонентну структуру, яка містить емоційно-чуттєву, первинно-інтелектуальну складові та елемент психологічного підкорення; виокремлено два етапи формування релігійної віри: на першому етапі в свідомості людини домінує емоційно-чуттєвий компонент, а на другому - первинно-інтелектуальний; вдосконалено визначення мотивів формування релігійної віри, серед яких, морально-ціннісні стимули, світоглядні, психологічної стійкості, підкорення, конформізму, соціально-іміджеві; встановлено, що механізмом формування релігійної віри є створення у людини психологічної установки “віри-довіри” шляхом навіювання та підкорення її світогляду авторитету ірраціонального, що гармонізує духовний стан та стабілізує емоційно-психологічну сферу людини.У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження” розглядається стан вивчення теми у науковій літературі, простежуються основні напрямки вивчення проблем, повязаних з розумінням сутності релігійної віри, визначаються ознаки поняття “релігійна віра”. Проте, попри розмаїття праць, присвячених різним аспектам розуміння релігійної віри, відзначається відсутність досліджень, в яких би здійснювався комплексний аналіз особливостей релігійної віри як форми світовідчуття релігійної особистості. Основна тенденція цих робіт полягає у спробах надати привілейоване місце релігійній вірі, збільшити її значення в діяльності людини, створити враження про віру як про вроджену якість людської психіки, що, безумовно, має під собою певне підґрунтя, адже віра взагалі, і релігійна віра зокрема, є духовною якістю людини. Доводиться, що у межах релігійної філософії та богословя, віра розглядається у своєму езистенційному контексті, тобто трактується як джерело формування світовідчуття; обґрунтовується ідея вродженого характеру релігійної віри чи її Богоданності; встановлюється значення почуттів для формування та функціонування релігійної віри; важливе значення надається мистецтву, як синкретичному механізму підтримки релігійних почуттів, як каталізатору розвитку релігійної віри; підкреслюється важливість онтолого-аксіологічного аспекту релігійної віри. У другому розділі “Співвідношення світовідчуття та релігійної віри” доводиться значимість світовідчуття в життєдіяльності релігійної людини та визначаються особливості релігійної віри як форми світовідчуття, аналізуються основні складові релігійної віри.