Типологія релігійної свідомості. Інтерпретація тенденцій в еволюції релігійності населення. Аналіз співвідношення автономного й гетерономного досвіду сповідування. Практичні рекомендації щодо розроблення стратегії державної політики у конфесійній сфері.
Аннотация к работе
АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРоботу виконано в Інституті вищої освіти АПН України. Науковий керівник: Михальченко Микола Іванович, доктор філософських наук, професор, Інститут вищої освіти АПН України, завідувач відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді. Мудрак Вадим Іванович, кандидат філософських наук, Національний аграрний університет, доцент кафедри філософії.Серед цих негативних визначень сучасного "духовного ландшафту" цілком обґрунтовано виникає питання стосовно долі релігії, щодо того, в якій формі може існувати релігійна свідомість на сучасному етапі духовного розвитку людства, і яку неоднозначну роль відіграє релігія за ситуації цього духовно-ціннісного вакууму. Соціальне функціонування релігії на пострадянському просторі, й зокрема в Україні, повною мірою відтворювало проблеми становища релігії і релігійної свідомості в сучасному суспільстві, доповнені специфічними проблемами посткомуністичної державності - відсутністю звичної універсальної ідеології, гострим соціальним дискомфортом і відчуттям апатії, зумовленими соціально-економічними суперечностями та посиленням соціально-економічної нерівності. Для того, щоб зрозуміти що відповідає цьому терміну в українській реальності необхідно відповісти на такі питання: "Чи можливе відродження "автентичної релігійності" без урахування постмодерністських релігійних "симулякрів" або її політизованих аналогій після десятиліть напівпідвального існування релігійної свідомості і Церкви за умов комуністичного режиму?", "Якою є міра впливу цієї релігійності на формування духовних цінностей і нової національної й державної ідентичності в посткомуністичних державах?", "Якими є межі державного управління формуванням релігійності та засоби впливу держави міжконфесійні відносини?", зрештою, "Якими є реальні тенденції соціального функціонування релігії в сучасній Україні?" Проте порушені питання не можуть дістати науково обґрунтованих відповідей без виходу за межі ідеологеми "релігійного Відродження" й без звернення до узагальнених, базових і, нібито, розвязаних питань релігієзнавства і соціальної філософії: "У чому полягає сутність релігії, й чим вона відрізняється від інших форм суспільної свідомості (моралі, філософії, ідеології)?", "У чому полягає специфіка релігійної свідомості та як вона співвідноситься із релігійними практиками?" Теоретична важливість порушених питань, з одного боку, й практична нагальність розвязання низки важливих проблем міжконфесійної взаємодії в Україні (зокрема, проблеми розколу християнських конфесій, проблеми створення Єдиної Християнської Помісної Церкви в Україні) - з іншого, якраз й зумовили вибір дисертантом теми дослідження та ракурсу поєднання фундаментальних та прикладних проблем соціального функціонування релігії. З огляду на те, що проблема "релігії" та "релігійної свідомості" розглядалася або в субєктивному аспекті, або в аспекті інституціональному, з певною часткою умовності основні праці з цієї проблеми можна подати у вигляді "субєктивної" та "обєктивної" парадигм.У вступі розглянуто актуальність дослідження, ступінь розробленості проблеми, сформульовано мету, основні завдання, методологічні й теоретичні принципи дослідження, сформульовано наукову новизну дослідження, його теоретичну і практичну значимість, обґрунтовано необхідність розгляду базових проблем і категорій філософії релігії (релігійна свідомість, релігійний досвід). У першому підрозділі "Проблема "релігійної свідомості" в контексті сучасного філософського знання" фіксується основна теоретична колізія між обєктивним аспектом релігійного (релігійні інститути, релігійні традиції) та аспектом субєктивним (світоглядні й емоційно-психологічні складові релігійного досвіду), що відтворює більш універсальну колізію соціальної філософії, в якій відсутня єдина мова опису обєктивних і субєктивних соціально-політичних феноменів. У ситуації, що склалася, автор фіксує такі проблемні точки: а) відсутність єдиної мови опису психологічних та інституціональних вимірів релігії, б) суто змістове визначення специфіки "релігійної свідомості" (тобто визначення за допомогою "обєкта", а не внутрішньої структури), в) прихований гносеологізм, наслідком якого є ототожнення свідомості із пізнанням, що, в свою чергу, призводить до того, що пізнавальне ставлення стає моделлю інших ставлень (морального, емоційного, ціннісного), г) ототожнення "свідомості" та "психічного", наслідком чого є розгляд "релігійного" у "парадигмі потреб" і зведення "релігійного" до "нерелігійного".