Православ’я як релігійна течія в Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Руська православна церква, її діяльність. Нестача священнослужителів у роки війни. Релігійні течії в умовах боротьби з релігією. Антирелігійна кампанія кінця 1950-х років.
Аннотация к работе
У досліджуваний період воно було представлене, насамперед, Руською православною церквою (РПЦ) і значно меншою мірою громадами старообрядців РПСЦ (Білокриницької згоди), безпопівців та біглопопівців).Діяльність Київської духовної семінарії було відновлено лише 1947 році, і тоді до неї було зараховано 12 осіб, а на квітень 1956 року там навчалося 72 особи і працювало 14 викладачів. Ходченко давав таку характеристику стану справ із кадровим забезпеченням Церкви на червень 1949 року: «Поза сумнівом, церковні організації в Україні будуть не спроможні впоратися із завданням ліквідації розриву між кількістю діючих молитовних будинків і наявністю в них духовенства навіть при збільшенні скорочення церков і молитовних будинків». Найбільше їх було в Закарпатській (62 парафії, 28 священиків), КАМЯНЕЦЬПОДІЛЬСЬКІЙ (29 парафій, 2 священики), Житомирській (28 парафій, 1 священик), Вінницькій (27 парафій, 1 священик), Чернівецькій (15 парафій, 2 священики), Дрогобицькій (14 парафій, 15 священиків), Львівській (11 парафій, 6 священиків), Тернопільській (8 парафій, 6 священиків) областях. Загалом, на кінець 1946 року в УРСР було зареєстровано 1866 громад ЄХБ , а на 1 січня 1950 року в УРСР функціонувала 1491 зареєстрована громада євангельських християн-баптистів, які нараховували 91 395 віруючих (на початок 1948 року було 94 640 ). У 334 громадах ЄХБ (11 941 особа), обстежених радянськими органами, віковий склад членів був такий: до 25 років - 944 осіб, від 25 до 40 - 1455, від 40 до 55 - 3386, старші за 55 років - 6156.