Концептуальні підходи щодо вивчення особливостей церковного життя в умовах "відлиги". Періоди в релігійній політиці радянської влади у 1953–1964 рр. Фактори, що зумовили зміни у ній. Наслідки перебування М. Хрущова при владі для конфесійних осередків.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство (історичні науки).- Розглядаються визначальні концептуальні підходи щодо вивчення особливостей церковного життя в умовах “відлиги”. Виділяються основні періоди в релігійній політиці радянської влади у 1953-1964 роках. Досліджується нормативно-правова база, на основі якої здійснювалися відносини між церковними структурами і місцевими органами влади. Піддаються аналізу особливості реакції та способи адаптації віруючих і священнослужителів, з врахуванням специфіки різних віросповідань, до політичного курсу влади в релігійній сфері.Це спричиняє посилення ролі досліджень, що виділяють закономірності розвитку певних частин України, зясовують причини і прояви існуючих відмінностей. Хрущова, з урахуванням регіональних особливостей, може допомогти вітчизняній історичній науці більш глибоко проникнути в специфіку духовних процесів тієї доби, простежити наслідки, до яких призвело брутальне втручання державних органів у церковне життя, позбутися розбіжностей у тлумаченні низки фактів та процесів, що існують сьогодні. Важливість дослідження зумовлена також недостатньою науковою розробкою означеної проблеми з погляду нових підходів та сучасних вимог в українській історичній літературі, відсутністю в багатьох роботах спроб обєктивного висвітлення існуючих проблем і суперечностей, реальних результатів політики радянської держави в сфері релігії та церкви у 50-60-х роках ХХ століття, а також потребою залучити у сферу наукового аналізу досить широкий фактичний матеріал фондів центральних та обласних архівів. Лесі Українки і виконувалась у рамках комплексної теми “Західне Полісся: історія та культура” № 0103U000656 та навчальних програм історичного факультету, зокрема загальнофакультетської теми: “Культура Волині”. На основі використання широкого кола джерел і літератури, враховуючи сучасні вимоги й підходи, було поставлено за мету - дослідити релігійні процеси в Україні у 1953-1964 роках.У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено обєкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічні засади дисертації, сформульовано її наукову новизну, теоретичну і практичну значимість, окреслено можливі перспективи використання результатів роботи, наведено дані про їх апробацію. В основі цих досліджень лежить твердження про ніби демократичне вирішення проблем релігії в СРСР. Політику держави і партії щодо релігії та церкви досліджували А. Серед зарубіжних авторів, котрі досліджували проблему співіснування церкви і радянської влади, слід виділити також В. Так, у цей період зафіксовано ряд випадків, коли греко-католицькі священики захоплювали церкви і відкрито виступали з проповідями, в яких закликали не підкорятися Патріарху, а визнавати Папу Римського, розяснювали віруючим, що ліквідація УГКЦ й репресії проти греко-католицького духовенства були допущені внаслідок порушення законодавства сталінським урядом.Аналіз архівних матеріалів, наукової літератури і зіставлення статистичних даних дають підстави стверджувати, що в умовах першого післясталінського десятиріччя чітко виділяються два періоди - лібералізації церковного життя, що тривав із 1953 по 1957 рік, та антирелігійної кампанії, що охопила проміжок 1958-1964 років. Лібералізація церковно-релігійного життя проявила себе в зменшенні числа знятих з реєстрації молитовних будинків і церков, зростанні рівня відвідуваності релігійних служб і кількості віруючих, збільшенні щорічних прибутків релігійних обєднань, оновленні їх матеріальної бази, розширенні персонального штату, зростанні контингенту учнів духовних навчальних закладів та їх випускників тощо. Було посилено фінансовий тиск на священнослужителів і духовні центри; значно скорочено місіонерську діяльність церкви; внесено обмежувальні поправки до внутрішньоцерковних статутів; посилено “індивідуальну роботу” зі священиками, віруючими та їх сімями (щодо них частіше почали застосовувати засоби адміністративного і судового тиску); спрощено процедуру закриття культових споруд і, відповідно, знято з обліку значну частину молитовень; зруйновано і понівечено велику кількість позацерковних культових обєктів - каплиць, придорожніх хрестів, святих джерел і т. п.; на противагу впливу релігійної обрядовості внесено елементи урочистості до процедур реєстрації шлюбів, новонароджених, поховань, ініційовано проведення низки нових радянських свят - днів колгоспника, комбайнера, кукурудзника, свят урожаю, міста тощо; для посилення контролю за церковно-релігійним життям організовано комісії сприяння контролю за дотриманням законодавства про культи та ін.