Процес релігійного відродження України наприкінці 80-х - у 90-х рр. ХХ століття. Стан міжконфесійних конфліктів в Україні. Позиції православних церков з питань єдності та автокефалії. Правова бази щодо забезпечення свободи совісті й релігії в Україні.
Аннотация к работе
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕЛІГІЙНІ КОНФЕСІЇ УКРАЇНИ (кінець 80-х - 90-і роки ХХ століття)Робота виконана у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент Масальський Василь Іванович, доцент кафедри історії словян Донецького національного університету Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Мицик Юрій Андрійович, завідувач кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська Академія” кандидат історичних наук, доцент Задніпровський Олександр Ілліч, доцент кафедри історії України Донецького національного університету Захист відбудеться “27” квітня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м.простежити процес створення законодавчої бази щодо забезпечення свободи совісті й релігії в незалежній Україні, розкрити питання формування державної політики країни стосовно церкви та розвитку взаємовідносин між державою і релігійними організаціями. Вперше комплексно простежено процеси складання правової бази щодо релігії та церкви в Україні, формування реальної державної політики стосовно цих соціальних інститутів наприкінці 80-х - у 90-х рр., а також виділено та охарактеризовано основні напрямки конкретних взаємовідносин між державою та релігійними організаціями. Загальна концепція дослідження та його окремі аспекти знайшли своє відображення у статтях, матеріалах, виступах автора з доповідями, зокрема на VIII міжнародному круглому столі “Історія релігій в Україні” (1998 р.), на ІХ-й (1999 р.) та на Х-й (2000 р.) міжнародних наукових конференціях “Історія релігій в Україні”, які проводилися у Львові Інститутом релігієзнавства, Львівським відділенням Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського й Інститутом філософії НАН України, а також на науково-практичних конференціях “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” у 1997-2000 рр., які були організовані Донецькою обласною державною адміністрацією спільно з Донецьким державним інститутом штучного інтелекту. До третьої групи можна віднести роботи з проблем розвитку релігії та церкви в Україні, які відтворюють узагальнену картину змін релігійної ситуації у країні у період з кінця 80-х рр.: зростання релігійності населення, ролі і значення церков у суспільному житті, національно-релігійного відродження та одночасно підсилення рівня конфліктності.Проаналізувавши дані соціологічних опитувань, автор констатує, що вирішальним чинником конфліктів громадяни вважали суперечки за право володіння культовими будівлями й майном; потім називалися загальна криза й поширення беззаконня, некомпетентні дії місцевих органів влади, втручання у релігійні справи політичних партій та громадських організацій. На кінець 90-х рр. церква визнала деяку неканонічність своїх дій, але посилалася на історичні прецеденти та на відсутність чітко сформульованого способу і порядку дарування автокефалії. За мету четвертого розділу “Розвиток державно-церковних стосунків в Україні” визначено дослідження процесу створення правової бази щодо забезпечення свободи совісті, а також питання формування державної політики України стосовно церкви та практичних взаємовідносин між державою і релігійними організаціями наприкінці 80-х - у 90-х рр. Автор констатує, що законодавство України про релігію і церкву у своїх базових твердженнях відповідало інтересам держави та церков, а також міжнародним нормам, що, однак, не виключало роботи з його подальшого вдосконалення. З обранням Президентом Л.Кучми, держава проголосила своє рівне ставлення до усіх конфесій та узяла курс на розвиток партнерських взаємин між державою та церквою.ХХ століття розвиток конфесій в Україні йшов шляхом кількісного та якісного зростання релігійних організацій з поступовим зміщенням уваги з організаційно-інституційних питань до пастирського служіння, тобто з поглибленням внутрішнього змісту їх діяльності. Регіональні відмінності у конфесійній конфігурації та насиченості релігійними організаціями були дуже помітними, але на кінець 90-х рр. можна говорити про поступове вирівнювання темпів приросту та чисельності організацій традиційних конфесій, хоч домінування західного регіону ще зберігалося. Активно відроджувалися Українська греко-католицька та Римо-католицька церкви, які достатньо успішно вирішували свої внутрішні проблеми. Головною тенденцією, притаманною обом церквам, було поширення їх впливу на схід України. Для кожної з цих конфесій було характерно орієнтування на кілька різних релігійних центрів за кордоном і тому єдиної церковної структури в Україні вони не набули, що, однак, не заважало їм здійснювати активну культову та позакультову діяльність.