Методи підвищення імунологічної реактивності та зменшення ендогенної інтоксикації при перитоніті. Динаміка змін показників рівня ендогенної інтоксикації та імунного статусу організму при застосуванні регіонарної ендолімфатичної комбінованої терапії.
Аннотация к работе
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГОНауковий керівник: доктор медичних наук, професор Симодейко Андрій Андрійович Офіційні опоненти: · доктор медичних наук, професор Андрющенко Віктор Петрович - завідувач кафедри загальної хірургії Львівського національного медичного університету ім. · доктор медичних наук, професор Полянський Ігор Юлійович - завідувач кафедри хірургії та очних хвороб Буковинського державного медичного університету МОЗ України Захист відбудеться 26 червня 2007 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.600.01 у Львівському національному медичному університеті ім. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного медичного університету ім.Незважаючи на запропоновані нові методи лікування розлитого гнійного перитоніту, такі як перитонеальний лаваж, різні види лапаростомій (Багдасарова Е.А. и соавт., 2004; Sanchez-Lozada R., 2004; Weidenhagen R., 2006), та високоефективні способи екстракорпоральної детоксикації: - плазмаферез (Беляева О.А. и соавт., 2004; Пастернак І.І., Боднар Б.М., 2004), гемосорбція (Кирковский В.В. и соавт., 2000), лімфосорбція (Полянський І.Ю. та співавт., 2002), ультрафіолетове опромінення крові, як екстракорпорально із подальшим вливанням опроміненої крові хворому, так і внутрішньовенне ультрафіолетове опромінення крові (Кравец В.П. и соавт., 2002; Симодейко А.А. та співавт., 2001), гіпербарична оксигенація (Боднар Б.М. та співавт., 2001) та зовнішнє дренування грудної протоки з наступною лімфосорбцією (Бондарев В.И. и соавт., 1991; Полянський І.Ю. та співавт., 2002), летальність при перитоніті залишається високою, від 16% до 90% (Шалимов А.А., Саенко В.Ф., 1987; Сазонов К.Н. и соавт., 2003; Monzon-Torres., 2004; Лаберко Л.А. и соавт., 2005; Cartu D., 2006). Ендолімфатичний метод введення лікарських середників дозволяє створити у лімфатичній системі, та тривалий час підтримувати в ній терапевтичні концентрації антибіотиків, що дає можливість використовувати цей метод у комплексному лікуванні хворих на перитоніт (Шеремет П.Ф. и соавт., 1994; Полянський І.Ю., 1996). Покращити результати комплексного лікування хворих на гострий перитоніт на основі включення у комплекс лікування регіонарної ендолімфатичної комбінованої терапії. Визначити динаміку змін показників рівня ендогенної інтоксикації та імунного статусу організму при застосуванні регіонарної ендолімфатичної комбінованої терапії при перитонітах. Методи дослідження: загальноклінічне обстеження хворих; важкість стану хворих за Мангаймським перитонеальним індексом; визначення вмісту пептидів середньої молекулярної маси в сироватці крові (ПСММ), як обєктивного критерію оцінки рівня ендогенної інтоксикації; обчислення лейкоцитного індексу інтоксикації (ЛІІ); визначення загальної кількості білка, рівня сечовини та креатиніну в сироватці крові; з метою оцінки активності неспецифічного захисту організму визначали індекс резистентності організму (ІРО); для оцінки стану імунного захисту організму проводили дослідження клітинного та гуморального імунітету із визначенням загальної кількості Т-лімфоцитів в реакції Е - розеткоутворюючих комплексів (Е-РУК), кількість Т-гелперів і Т-супресорів, та співвідношення Тг/Тс, рівня циркуляційних імунних комплексів (ЦІК) та імуноглобулінів IGA, IGM, IGG з допомогою набору тест-систем виробництва фірми „Вектор-Бест” (Росія).Через 6, 12, 24, 48, 72 години від початку експерименту, тваринам обох груп виконували запрограмовані розкриття черевної порожнини для ліквідації причини перитоніту та її ефективної санації. Через 6 годин від початку експерименту в обох групах, при першому розкритті черевної порожнини проводили зашивання перфораційного отвору товстої кишки трирядним вузловим швом, промивання черевної порожнини 0,02% водним розчином хлоргексидину біглюконату з наступним дренуванням черевної порожнини поліхлорвініловими дренажними трубками, проведеними через контрапертури у черевній стінці. У другій групі, при першій релапаротомії, через 6 годин від початку експерименту, паралельно зі зашиванням перфораційного отвору товстої кишки трирядним швом, промиванням черевної порожнини 0,02% водним розчином хлоргексидину біглюконату та дренуванням її виконано катетеризацію крайового синуса лімфовузла кореня брижі тонким (Д=1,5мм) поліхлорвініловим катетером, який самофіксувався із подальшим зашиванням капсули лімфатичного вузла тонким вузловим швом, кінцями якого над вузлом привязували катетер.