Дослідження ролі агропромислового комплексу Європейського Союзу у світовій торгівлі агропродукцією. Вивчення основних цілей, складових та принципів спільної сільськогосподарської політики. Аналіз сучасного етапу формування спільної аграрної політики.
Аннотация к работе
Агропромисловий комплекс (АПК ) обєднує всі галузі господарства , які беруть участь у виробництві сільськогосподарської продукції , її переробки та доведення до споживача. Значення агропромислового комплексу полягає в забезпеченні країни продовольством і деякими іншими споживчими товарами. Найбільш поширена модель агропромислового комплексу зазвичай включає три основні сфери. Перша сфера включає галузі промисловості , що виробляють засоби виробництва для сільського господарства і галузей промисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину: тракторне та сільськогосподарське машинобудування, виробництво обладнання для тваринництва, харчової та легкої промисловості, випуск мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, сільське виробниче будівництво. В 2010 році ЄС експортував сільськогосподарської продукції на 91 млрд євро (ІІ місце в світі після США) а імпортував на 83 млрд євро (І місце в світі).Протягом трьох останніх років, ЄС та США були провідними світовими експортерами сільськогосподарської продукції. Сьогодні основною тенденцією у зовнішній торгівлі ЄС сільськогосподарською продукцією із країнами, що не входять до ЄС, є посилення експортних позицій ЄС-27. У 2010 році ЄС став нетто-експортером продукції аграрного сектору - позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу склало 6 млрд. євро, тоді як негативне сальдо становило 2,5 млрд. євро у 2009 році. Такий результат, як пояснюють аналітики Європейської Комісії , зумовлений передусім зростанням вартості експорту: вартість експортованих сільськогосподарських сировинних товарів (commodities) збільшилася у 2010 році на 31 %, продукції проміжного споживання - на 24 %, а сільськогосподарських продуктів кінцевого споживання - на 13 %, у порівнянні до 2009 року. Стосовно імпорту ЄС, найбільшими постачальниками продукції сільськогосподарського призначення у 2010 році були Бразилія (частка якої у загальному імпорті аграрної продукції ЄС становила 14 %), США, Аргентина, Китай, Швейцарія та Туреччина.Основні цілі Спільної сільськогосподарської політики формулюються наступним чином: 1. зростання продуктивності сільського господарства шляхом просування технічного прогресу і забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва і оптимального використання факторів виробництва, зокрема, праці; За цими цінами скуповується продукція у випадку перенасичення ринку того чи іншого продукту, а також збуваються накопичені запаси у випадку, коли ринкові ціни перевищують контрольні. Донедавна використовувався змінний податок на імпорт, спрощений механізм дії якого полягав в тому, що спочатку визначалася внутрішня ціна кожного продукту, а потім вона оподатковувалася до такого рівня, щоб імпорт не збивав внутрішні ціни. Експортні субсидії використовуються з метою компенсації товаровиробникам ЄС різниці у вартості їхньої продукції при експорті за нижчими цінами на світових ринках. 2. політику щодо розвитку сільської місцевості, соціальну і структурну політику, започатковані у 1972 р. з метою адаптації і модернізації сільськогосподарських структур і підтримки європейської моделі сільського господарства, основаної на розвитку багатофункціонального сільського господарства; політика щодо розвитку сільської місцевості стала другим основним принципом ССП починаючи з 1999 р;Переробна сфера АПК представлена галузями харчової промисловості, що є в кожній країні, її спеціалізація залежить від типу сільського господарства та національних особливостей народу країни. Так, у Великій Британії частка державних субсидій у вартості продукції сільського господарства становить більше чверті та є однією з найбільших у світі. Оскільки сільське господарство власні потреби забезпечує не повністю (в Австрії - на ?, у Великій Британії і ФРН - на 2/3, у Швейцарії - лише на половину), країни регіону імпортують масло, мясо, тростинний цукор, кормове зерно, продукти тропіків (чай і каву), рибу. У регіоні сформувалися такі зони і території тваринницької спеціалізації: - молочне скотарство (гірські райони, де розташовані альпійські луки: Швейцарія, ФРН, Австрія) і мясний напрям вирощування великої рогатої худоби (Велика Британія й Ірландія). В усіх країнах, де історично склалося пивоваріння (ФРН, Бельгія, Велика Британія, Ірландія), багато орних земель відведено під ячмінь, який використовують для виготовлення пивного солоду, а у Великій Британії - для виготовлення віскі.Хронологічно і сутнісно вони були такими: у 1968 р. запроваджувалося квотування виробництва рафінованого цукру; в 1969 р. вводилась програма управління надвиробництва пшениці (започатковувалась її закупка для переробки і використання не на харчові цілі); у 1982 р. вводились граничні обсяги виробництва для молока, цукру, зерна, рапсу і помідорів як сировини для харчової промисловості; у 1984 р. вступила в дію квота на закупівлю молока; у 1986 р. зменшувались квоти на молоко та запроваджувались інтервенційні закупки молокопродуктів і мяса; в 1988 р. прийнято першу комплексну програму, що зачіпала стр
План
ЗМІСТ
Вступ
1. Роль агропромислового комплексу ЄС у світовій торгівлі
2. Поняття спільної аграрної політики, її складові
3. Регіональні особливості САП
4. Історичні етапи формування спільної аграрної політики