Суть та причини проведення реформ 1863-1874 рр. в Росії, зокрема реформ місцевого самоврядування. Діяльність революційних гуртків на початку 30-х років ХІХ ст. Гуртки М. Станкевича та П. Чаадаєва. Дані історичного портрету М. Новікова (1744-1818).
Аннотация к работе
Політична та економічна ситуація в Російській імперії у XVIII - ХІХ ст.. була досить мінливою і нестабільною У середині 50-х років 19ст. у Російській імперії розпочався період реформ, які сприяли загальному помякшенню і лібералізації царського режиму. Реформи були вимушеним кроком, на який повинно було піти самодержавство під натиском загальної кризи системи та загрозою революційного вибуху. Безпорадність централізованої системи управління з особливою наочністю проявилася у часи Кримської війни (1853-1856), в якій Росія зазнала нищівної поразки. Навесні 1855 р. вісім повітів України були охоплені масовими виступами, які ввійшли в історію під назвою Київської козаччини.Реформи в Росії були не причиною, а слідством розвитку соціально-економічних процесів. Наприкінці 50-х років їх було близько 8 тисяч, на початку 80-х років - понад 22 тис., а до середини 90-х років понад 78 тис. Однак і до кінця XIX ст. Таким чином, незважаючи на протидії консервативних кіл, у Росії в 70-ті роки був реалізований цілий комплекс буржуазних реформ. Багато хто з них були суперечливими й непослідовними, однак у цілому вони були кроком уперед по шляху перетворення російської феодальної монархії в монархію буржуазну, сприяли розвитку в країні капіталістичних відносин, росту економіки й культури, підняли престиж Росії в сфері міжнародних відносин. Земська реформа не розповсюджувалася на Сибір, Архангельську, Астраханську та Оренбурзьку губернії, в яких не було чи майже не було дворянського землеволодіння, та на національні окраїни Росії: остзейські губернії, Литву, Польшу, Білорусію, Правобережну Україну (в цих регіонах серед землевласників переважало польське дворянство), на Кавказ, казахстан та Середню Азію.Перше питання роботи розкриває суть реформ 1863-1874 рр. в Росії та перебіг реформи місцевого самоврядування. При цьому слід відмітити, що загальний перебіг соціально-економічного розвитку Росії викликав необхідність проведення реформ, які у свою чергу дали поштовх швидкому зростанню економіки та культури країни. Поряд із буржуазними принципами в нових органах місцевого самоврядування, судовій системі, народній освіті і т.д. реформи разом із тим захищали станові переваги дворянства і фактично зберігали неправомірне положення податних станів. Нові органи місцевого самоуправління, школа і печать були підпорядковані царській адміністрації. Проводячи реформи, самодержавство разом із тим застосовувало адміністративно-поліцейські методи управління, підтримувало становість у всіх сферах суспільно-політичного життя країни.
План
ЗМІСТ
Вступ
1. Реформи 1863-1874 рр. в Росії. Реформи місцевого самоврядування.
2. Діяльність революційних гуртків на початку 30-х років ХІХ ст. Гуртки М. Станкевича та П. Чаадаєва.
3. Історичний портрет М.І. Новікова (1744-1818)
Висновок
Список використаної літератури
Вывод
Аналізуючи вище викладений матеріал можна підбити певні підсумки. Перше питання роботи розкриває суть реформ 1863-1874 рр. в Росії та перебіг реформи місцевого самоврядування. При цьому слід відмітити, що загальний перебіг соціально-економічного розвитку Росії викликав необхідність проведення реформ, які у свою чергу дали поштовх швидкому зростанню економіки та культури країни. Але дані реформи за своїм змістом були буржуазними і носили непослідовний і незавершений характер. Поряд із буржуазними принципами в нових органах місцевого самоврядування, судовій системі, народній освіті і т.д. реформи разом із тим захищали станові переваги дворянства і фактично зберігали неправомірне положення податних станів.
Поступки, зроблені насамперед великої буржуазії, ніяк не порушували дворянських привілеїв. Нові органи місцевого самоуправління, школа і печать були підпорядковані царській адміністрації. В суперечливій політиці імператора Олександра ІІ поєднувалися і реформаторство, і реакційні тенденції. Останні відкрито заявили про себе після замаху на Олександра ІІ Д.В.Каракозова в 1866 р. ці тенденції затримували хід реформ і в ряді випадків шукали їх характер. Проводячи реформи, самодержавство разом із тим застосовувало адміністративно-поліцейські методи управління, підтримувало становість у всіх сферах суспільно-політичного життя країни. Тим самим створювались умови для проведення серії «Контр реформ» в царювання Олександра ІІ.
Другий розділ даної роботи описує діяльність революційних гуртків на початку 30-х років ХІХ ст. та гуртки М. Станкевича і П. Чаадаєва. Отож, ми зясували провідне місце в революційному русі початку 30-х років XIX ст. належало Московському університету, серед студентства якого або при його участі виникали численні кружки, повязані з іменами Н. П. Сунгурова, В. Г. Бєлінського, Н. В. Станкевича, А. И. Герцена й Н. П. Огарьова. Реальне російське життя, долі країни, жах кріпосного права, протест проти "мерзенної російської дійсності" - от основні питання, які хвилювали однодумців, що збиралися.
Гурток Станкевича впливав на ідейне життя суспільства. З нього вийшли майбутні словянофіли К. С. Аксаков, Ю. Ф. Самарін, західники Т. Н. Грановський, В. П. Боткін, революціонери В. Г. Бєлінський, М. А. Бакунін, К. Д. Кавелін. Погляди членів гуртка були помірні: поширення освіти, що само собою нібито повинне привести до зміни "побуту суспільного".
Останній розділ роботи розкриває історичний портрет російського провідника друкарства XVIII ст. М.І. Новікова. З молоду Новіков входив до однієї із масонських лож, що в подальшому вплинуло на його весь світогляд і діяльність. В різні періоди життя його спіткав та успіх, а здебільшого, невдачі та остаточне розорення. За період своєї діяльності він створив кілька друкарень в Росії та книжних магазинів і навіть лікарню. Але завдяки своїм «нестандартним поглядам» на життя потрапив у немилість до імператриці Катерини ІІ. Він потерпав протягом усього життя від поневірянь вищого керівництва Росії і в кінцевому результаті, людина, що скільки багато зробила для розвитку російського книговидання й освіти, була оголошена державним злочинцем тільки на тій підставі, що його ідейні погляди розходилися з поглядами пануючої влади.
Новіков був заточений у Шлісельбургську вязницю, де він провів чотири роки - з 1792 по 1796. Останні роки Миколи Івановича проходили в родовому маєтку, де його, старого й хворого, відвідували тільки родичі й друзі.
Список литературы
1. Дербов Л.А. Общественно-политические и исторические взгляды Н.И. Новикова. Саратов, 1974.
2. Економічна історія України і світу. Підручник /За ред. Б.Д.Лановика.- 7-ме вид., стер. - К.: Вікар, 2005. С. 486
4. Ключевский В.О. Воспоминания о Н.И. Новикове и его времени // Исторические портреты. М., 1991.
5. Ключевский В. О. О русской истории. М., 1993
6. Козлов Ю. Ф. От князя Рюрика до императора Николая II. Саранск, 1992
7. Корнилов А. А. Курс истории России XIX века. М., 1993
8. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Історія господарства: Україна і світ. - К., 1995
9. Платонов С. Ф. Лекции по русской истории. М., 1993
10. Пресняков А. Е. Российские самодержцы. М., 1990
11. Соловьев С. М. Общедоступные чтения о русской истории. М,, 1992
12. Современники: жизнь и деятельность Е.Р. Дашковой и Н.И. Новикова: Репринт. воспр. изд. 1893 и 1892 гг. М., 1991.
13. Тараканова О. Л. ИСТОРИЯ КНИГИ -М.: Центр дистанционного образования МГУП, 2001
14. Федоров В.А. История России, 1861-1917: Учеб. для студентов вузов, обучающихся по ист. спец. и ист. направлению. - М.: Высш. шк., 2000. - 384 с.: карт. - Библиогр.: с. 373-38