Реформаторські течії соціального виховання ХІХ-ХХ століть - Статья

бесплатно 0
4.5 108
Дослідження та характеристика ідей зарубіжних педагогів-реформаторів кінця ХІХ - початку ХХ століття, що лягли в основу соціального виховання. Розгляд важливості зарубіжного досвіду в модернізаційних процесах вітчизняної освіти та педагогічної науки.

Скачать работу Скачать уникальную работу

Чтобы скачать работу, Вы должны пройти проверку:




Аннотация к работе
Національний університет біоресурсів і природокористуванняПроте, аналіз наукових джерел засвідчує, що поза увагою дослідників залишилися напрацювання представників рух нового виховання, зокрема Еллен Кей, Марії Монтессорі, Вільгельма-Августа Лая, Георга Кершенштейнера, Сесіла Редді та ін., які визначали основним завданням школи пробудження творчих сил дитини, реалізації закладеного природою творчого потенціалу, вимагаючи широкого використання у шкільній виховній практиці дидактичного матеріалу. Так виникла реформаторська педагогіка, або рух нового виховання, який виділяє такі концептуальні особливості вивчення дитини: використання антропологічного підходу, вивчення дитини на засадах цілісного підходу, пріоритетна увага до індивідуального розвитку, акцент на дослідженні біологічної природи [2; 4; 5]. Прогресивною на рубежі століть була теорія «вільного виховання» (Еллен Кей, Марія Монтессорі та інші) - напрям у педагогічній теорії і практиці, який розглядає освіту і виховання як допомогу дорослих природному процесу розвитку й саморозвитку дитини в середовищі, що її оточує, через набуття власного досвіду, стимуляцію освітньо-пізнавальної діяльності, самоосвіту й самовиховання, де школа є живим організмом, що розвивається разом із дитиною, а вчителю відводиться роль організатора освітнього й виховного середовища, старшого товариша [1, с. Теорія та практика вільного виховання, що передбачає віру в творчість дитини, її саморозвиток, самовияв, оцінку власного життєвого досвіду в розвитку особистості, активність дитини; самореалізацію дитини як засіб перетворення себе та оточуючого середовища [4, с. Провідними принципами вільного виховання проголошувалися: віра педагога в творчі здібності дитини, переконаність, що будь-який зовнішній, насильницький вплив сповільнює розвиток дитини, гальмуючи її творчу самореалізацію; повноцінний розвиток особистості дитини відбувається завдяки отриманню нею власного досвіду; стимулювання активного ставлення дитини до життя; формування у дитини потреби в самоосвіті та самовихованні; трактування школи як живого організму, що безперервно розвивається; розуміння ролі педагога, як старшого товариша; організація життя дитячого колективу на основі самоврядування [6].Тогочасна освіта не давала відповіді на виклики часу, що і стало причиною активних пошуків вчених в частині оптимізації системи виховання, розробки нових концепцій, теорій і підходів. На рубежі століть виникла теорія «вільного виховання» (Еллен Кей, Марія Монтесоррі), яка передбачає створення педагогами умов, за яких кожна дитина почуває себе вільною у повному розвитку своїх сил і здібностей, реалізації закладеного природою творчого потенціалу. Еллен Кей закликала громадськість до руху за єдину школу, спільне навчання хлопчиків і дівчаток, звязок школи із життям, за глибоку індивідуалізацію навчання, різноманітність форм і методів навчальної роботи, скорочення занять до мінімуму, запровадження 5-ти денного робочого тижня. Еллен Кей вважала, що велика таємниця виховання полягає в тому, щоб надати природі дитини «спокійно і повільно допомагати самій собі», пропагувала створення нового покоління освічених матерів, здатних уберегти своїх дітей від знеособлення. Все в школі було зорієнтовано на те, щоб привчити дитину до самостійності, сприяти її різнобічному вдосконаленню, допомогти їй організувати свою діяльність, реалізувати свою природу.

Повысить уникальность
своей работы







Хотите, перезвоним вам?