Міжнародні стандарти поводження із засудженими. Напрями реформування пенітенціарної системи. Основні дії з реформування кримінально-виконавчої системи. Керівники пенітенціарної системи. Щорічне ініціювання департаментом прийняття законів про амністію.
Аннотация к работе
В умовах суспільної трансформації сучасної України особливо гостро постає питання формування повноцінної правової держави європейського типу. Це знайшло своє втілення в офіційно проголошеному курсі на інтеграцію до Європи та до її структур, реалізація якого передбачає приведення норм і стандартів внутрішнього життя нашого суспільства у відповідність з нормами і стандартами Європи. Певною мірою саме за станом цієї системи, ставленням суспільства до людей, які тримаються в місцях позбавлення волі, умовами їх утримання і життя світова спільнота оцінює рівень цивілізованості держави та демократії й гуманізму в ній.Згідно із зобовязаннями України при вступі до Ради Європи і відповідно до Висновку її Парламентської асамблеї (N190 за 1995 рік) було визначено, що до кінця 1998 року пенітенціарну систему України слід вивести з підпорядкування Міністерству внутрішніх справ. З набуттям Україною членства у Раді Європи експерти Комісії Європейських співтовариств і Ради Європи у галузі реформи місцевого самоврядування та правоохоронної системи України провели у 1996 році вивчення чинного законодавства та інших нормативних актів України, що регламентують виконання покарань та практику їх застосування. За результатами цієї роботи Рада Європи у 1997 році оприлюднила доповідь «Оцінка вязничної системи України» з визначенням рекомендацій щодо подальшого реформування системи виконання покарань, у тому числі створення пенітенціарної служби як автономної соціальної організації. На виконання цих рекомендацій у реформування пенітенціарної системи України були внесені відповідні корективи, що мали на меті удосконалення законодавства у цій сфері та скасування смертної кари, створення демілітаризованої організаційної структури, зменшення чисельності осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі, та виконання попереднього увязнення лише пенітенціарною системою, поліпшення матеріально-побутових умов тримання, харчування та медичного обслуговування засуджених і увязнених, удосконалення процедури розміщення, соціально-психологічної роботи із засудженими, забезпечення засуджених працею.Нові внутрішні соціально-політичні умови, що склалися після виборів Президента України 2004 року, підвищена увага й прихильність міжнародної спільноти до України вимагають невідкладних дій щодо реального реформування кримінально-виконавчої системи нашої держави. Так, 12 лютого 2005 року Кабінет Міністрів України, розглядаючи на своєму засідання питання про засади реформування системи центральних органів виконавчої влади, відніс до переліку органів, що ліквідуються, і Державний департамент з питань виконання покарань з покладенням його функцій на Міністерство юстиції України, керівники якого підтримують таке рішення, посилаючись на те, що Україна взяла на себе зобовязання перед Радою Європи передати Мінюсту відповідальність за управління пенітенціарною системою. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань» не передбачає, що даний департамент має підпорядковуватися Міністерству юстиції України чи іншому центральному органу виконавчої влади; за створення в Україні самостійної, автономної системи виконання покарань висловилися Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Верховний Суд України, Міністерство внутрішніх справ України та інші, а також Кабінет Міністрів України у постанові від 11 07 1991 року N 88 «Про Основні напрями реформування кримінально-виконавчої системи»; виведення зазначеного департаменту з підпорядкування МВС і надання йому статусу автономного центрального органу виконавчої влади не суперечитиме висновку N 190 (1995) ПАРЄ стосовно заявки України на вступ до Ради Європи про покладення на Міністерство юстиції України відповідальності за управління пенітенціарною системою, оскільки пізніше (у 1996 і 1999 роках) експерти Ради Європи висловилися про необхідність утворення в Україні «пенітенціарної служби як автономної соціальної організації»;З початку реформування кримінально-виконавчої системи внесено понад 200 змін до Виправно-трудового кодексу України, а у 2003 році прийнято Кримінально-виконавчий кодекс України та Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк». Кримінально-виконавчим законодавством встановлено гарантії прав засуджених, розширено можливості додаткового одержання ними продуктів харчування, ліків, літератури, письмового приладдя, одягу, взуття та засобів особистої гігієни, значно збільшено вагу посилок і передач, із переліку засобів стягнення, що були передбачені раніше, виключено позбавлення засуджених права на посилки. Відповідно до цього кодексу забезпечено виконання нових видів покарань: арешту, обмеження волі, громадських робіт, довічного позбавлення волі. На виконання статті 25 кодексу, яка закріплює принцип здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань, прийнято По
План
Зміст
Вступ
1. Напрями реформування пенітенціарної системи
2. Основні дії з реформування кримінально-виконавчої системи