Поняття, історичні засади та значення безпосередньої демократії. Сутність виборів та референдумів. Критерії класифікації референдумів, їх різновиди та відмінні особливості. Процедура проведення референдумів в Україні, її етапи та значення в суспільстві.
Аннотация к работе
Метою моєї роботи є розкриття поняття референдуму, як форми безпосередньго народовладдя, його видів, порівняти як відображений інститут референдуму в сучасному законодавстві України, коли і при яких обставинах проводилися референдуми в Україні і які питання вони були покликані вирішувати. Визначена мета дослідження зумовила постановку і розвязання таких задач: 1) виявити передумови впровадження всеукраїнського референдуму в національну практику та визначити роль і місце інституту референдуму в системі форм безпосередньої демократії; 2) розкрити зміст поняття «референдум» та визначити класифікацію видів референдумів; 3) проаналізувати законодавство України про всеукраїнський референдум; 4) проаналізувати структуру всеукраїнського референдуму як самостійного виду конституційно-правових відносин та дати юридичну характеристику її основних елементів; 5) розкрити зміст основних стадій процедури всеукраїнського референдуму та визначити особливості кожної з цих стадій; Обєктом дослідження є правові відносини, які виникають в процесі безпосередньої реалізації народного суверенітету Предметом дослідження є одна з форм безпосередньої демократії - референдум Референдум - важлива форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування виборців, шляхом якого приймається рішення з будь - яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно з законом бути винесені на не можуть бути винесені на референдум, що обовязково для виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких це рішення має імперативний характер. По-друге, референдум є однією з основних форм реалізації права національного суверенітету, оскільки за умов виконання певної конституційної процедури щодо всеукраїнського референдуму і виконання вимог закону щодо місцевих референдумів громадяни України, представники певної нації і народності нашої країни можуть ініціювати проведення того чи іншого референдуму з питань, повязаних з конституційним чи законодавчим регулюванням їх національних прав і свобод. У державах, де референдуми проводяться досить часто, цей інститут отримав нормативне закріплення у різних формах і, навпаки, де референдуми є винятковим, унікальним явищем, перелік питань, що вирішуються на референдумі, жорстко обмежена.Саме референдум є найбільш демократичною формою волевиявлення громадян, в якій виражається пряме (безпосереднє) народовладдя, реалізується конституційний принцип щодо належності народу всієї повноти влади. До проявів безпосередньої демократії відносять: вибори, референдуми, мітинги, походи, демонстрації, пікетування, народну ініціативу, діяльність політичних партій, плебісцити, народні обговорення та ін. Але тільки вибори та референдуми Конституція називає формами безпосередньго народовладдя. Також референдуми класифікують за предметом, за правовою силою рішень референдуму, за підставою проведення, за субъектами ініцюювання, за часом проведення, за формулою референдуму. Чинний нині закон «Про всеукраїнський та місцевий референдум» був ухвалений ще в липні 1991 р. і приймався з цілком конкретною метою - для проведення в грудні 1991 року референдуму про підтвердження Акту проголошення незалежності України.
Вывод
Сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. Але нормальне функціонування нової правової держави неможливо без прийняття до уваги волі народу. Саме референдум є найбільш демократичною формою волевиявлення громадян, в якій виражається пряме (безпосереднє) народовладдя, реалізується конституційний принцип щодо належності народу всієї повноти влади.
Досліджуючи історію демократизму можна сказати, що безпосереднє народовладдя було першою формою демократії в цілому. Зародилося в невеличких містах-полісах і почало розвиватися до сучасного рівня.
До проявів безпосередньої демократії відносять: вибори, референдуми, мітинги, походи, демонстрації, пікетування, народну ініціативу, діяльність політичних партій, плебісцити, народні обговорення та ін. Але тільки вибори та референдуми Конституція називає формами безпосередньго народовладдя.
Референдум - це всенародне голосування з найважливіших питань державного значення.
Референдум буває всеукраїнський, Автономної республіки Крим та місцевий. Всеукраїнський референдум виражає волю всього народу. Референдум Автономної Республіки Крим - волю населення автономії, а місцевий референдум - лише громадян, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Також референдуми класифікують за предметом, за правовою силою рішень референдуму, за підставою проведення, за субъектами ініцюювання, за часом проведення, за формулою референдуму.
Дослідивши законодавство України я можу зробити висновок, що в нашій країні відсутня реальна законодавча база проведення всеукраїнського референдуму. Чинний нині закон «Про всеукраїнський та місцевий референдум» був ухвалений ще в липні 1991 р. і приймався з цілком конкретною метою - для проведення в грудні 1991 року референдуму про підтвердження Акту проголошення незалежності України. Після прийняття нової Конституції України цей закон перестав відповідати існуючим в країні політичним і правовим реаліям. Чинна Конституція України інше визначає компетенцію Верховної Ради і Президента України щодо проголошення всеукраїнського референдуму та його предмет, інакшим є механізм проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Таким чином, нинішній Закон про референдуми вступає у суттєві суперчності з чинною Конституцією України та низкою інших законодавчих актів.
Не дивлячись на позитивний досвід всеукраїнського референдуму 1-го грудня 1991 р., цей інститут безпосередньої демократії став разовою історичною подією. Спроби ініціювати всеукраїнський референдум у 1992, 1993, 1996 та 1998 рр. виявилися марними.
На мою думку Верховна Рада має якнайшвидше створити новий закон про референдуми. Особливо актуальним це стало у контексті проголошення президентським указом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.
У 2000 році був проведений референдум в тому вигляді, який запропонував президентський указ, але він абсолютно не вирішив проблем, знову ж таки, через недосконалість чинного законодавства.
Але в Україні є реальна можливість проведення референдуму щодо членства України в НАТО. ЦВК визнала дійсними близько 4,5 млн. підписів громадян за проведення референдуму про членство України в НАТО та ЄЕП.
В Україні референдум не має законодавчої сили, тобто не існує механізмів імплементації рішень загальнонаціонального референдуму. Чинний закон про референдум не передбачає такого механізму. До того ж, він не був приведений у відповідність до Конституції після внесення до неї змін. Тому референдум сьогодні - це всього лиш показник бажання народу на зразок соціологічного опитування.
Таким чином, провівши дослідження на зазначену тему, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, осмислення наукових праць з юриспруденції, я можу сформулювати ряд висновків, які будуть логічним завершенням проведеного дослідження: По-перше, з необхідністю створення цілісної концепції всеукраїнського референдуму як однієї з найбільш важливих форм безпосередньої демократії в Україні; по-друге, з потребою вдосконалення чинного законодавства про всеукраїнський референдум з метою приведення його у відповідність до положень Конституції України 1996 р.; по-третє, з важливістю узагальнення досвіду приведення всеукраїнського референдуму з тим, щоб виявити як позитивні, так і негативні тенденції розвитку цього інституту в Україні.
Список литературы
1. Годованець В.Ф. Конституційне право Украйни: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 2000.-216 с.
2. Загальна теорія держави і права: Навч. Посібник/ А.М. Колодій, В.В Копєйчиков, С.Л. Лисенков, - за ред. В.В. Копєйчикова. - Стер. Вид.-К,: Юрінком Інтер, 2001.-320 с.
3. Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», 3.08.1991 р.
№1286-XII\\Відомості Верховної Ради 1991, №33 - ст. 443.
4. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №280/97-ВР\\Відомості Верховної Ради 1997, №24 - ст. 170.
5. Закон України «Про Центральну виборчу комісію» 30.06.2004 року №1932-IV\\ Відомості Верховної Ради 2004, №36 - ст. 448.
6. Конституція України, від 28.06.1996 року\\ Відомості Верховної Ради 1996, №30 - ст. 141.
7. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. Друге вид., доповнене. - К.: Атіка, 2002.-480 с.
8. Основи правознавства України: Навчальний посібник/ Ківалов С.С., Музиченко П.П., Крестовська Н.Н., Крижановський А.Ф. - Х.: «Одісей», 2004. - 384 с.
9. ПОГОРІЛКОВ.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник/ За заг. ред. Погорілко В.Ф.-К.: Наукова думка; Прецедент, 2006.-339 с.
10. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдне право України: Навч. посібник. - К.: Вид-во «Ліра-К», 2006 р.-366 с.
11. Правознавство: Навчальний посібник / за заг. редакцією П.Д. Пилипенка, 3-тє вид., стереотипне - Львів «Новий світ-2000», 2006. -516 с.
12. Правознавство: Навчальний посібник / за ред. В.В. Сухоноса (мол.).-Суми: ВТД «Університетська книга», 2005.-909 с.