Поняття, сутність, проблеми та основні технології розвивального навчання у педагогічній теорії і практиці. Розвивальний компонент сучасного уроку в початкових класах. Питання реалізації принципу розвивального навчання у масовому педагогічному досвіді.
Аннотация к работе
Прогресивні зміни в українському суспільстві потребують приділити особливу увагу гармонійному розвитку творчої особистості, вихованню всебічно освіченої людини, яка має яскраву індивідуальність, може приймати зважені рішення за складних умов сучасності, усвідомлювати глобальні проблеми людства та національні проблеми і намагатися прийняти посильну участь у їх вирішенні. Це потребує від суспільства повернутися обличчям до людини, її особистості, спрямувати зусилля на прогресивний розвиток національної освіти. Тому особливої актуальності набуває проблема реалізації розвивального принципу навчання на уроках у початковій школі. Напрями дослідження в педагогічному експерименті з узагальнення змісту, методів і технологій розвивального навчання, висвітлених у Законах України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, в Національній доктрині розвитку освіти України, Державному стандарті початкової загальної освіти [15; 20; 21; 34; 41], відображують певні зміни у підходах суспільства до розвитку особистості, а також враховують основні досягнення розвитку вітчизняної і світової педагогічної думки. Гіпотеза дослідження: якщо в процесі навчання забезпечити таку систему роботи щодо реалізації принципи розвивального навчання, яка передбачає розвиток процесів сприймання, формування загальнонавчальних умінь і навичок, нагромадження індивідуального досвіду пошукової діяльності, розвиток уяви і літературної творчості, використання вправ у комбінуванні, конструюванні, перетворенні, то рівень навчальних досягнень учнів, рівень їх розвитку значно підвищиться.Сучасне розуміння ідей розвивального навчання підготовлене довготривалими пошуками світової педагогічної думки таких засобів навчання, які найбільшою мірою сприяють розвитку пізнавальних здібностей і особливостей дитини загалом. Виготського, який обґрунтував ідею про те, що навчання, яке орієнтується на завершення циклу розвитку, неефективне для загального розвитку дитини, воно не веде його за собою, а плететься у нього в хвості [40]. Актуальний рівень - це ті психічні властивості або якості, які вже сформувалися, засвоєні дитиною, і найближчий розвиток - ті властивості психіки, які ще перебувають у становленні. Тільки те навчання у дитячому віці добре, яке забігає наперед розвитку і веде розвиток за собою. Узагальнивши, можна виділити два напрями навчання, що веде за собою розвиток: теорію розвивального навчання (Н.О.Приблизно до середини 50-х років ХХ століття під технологією навчання розуміли використання в процесі навчання різних технічних засобів, тобто йшлося по суті про „технізацію” навчання. Наприклад, може йтися про технологію окремого методу навчання, про технологію реалізації окремої форми навчання [7]. Відомо, що в даний час вченими розроблені альтернативні системи розвивального навчання, в основі кожної з яких лежить певна концепція. Оскільки розвивальне навчання - це перш за все проблемне навчання, є цілком очевидне те, що при такому навчанні головну роль виконують проблемно-пошукові методи навчання: проблемний виклад матеріалу, евристичні бесіди, дослідницькі роботи, навчальні дискусії. Сукупність обєктів, необхідних і достатніх для реалізації процесу навчання в дидактичному циклі, утворюють систему засобів навчання.Сприятливі можливості для розвитку внутрішніх індивідуальних особливостей школярів у процесі навчання будуть створені в тому випадку, якщо навчання буде будуватись з урахуванням „зони ближнього розвитку дитини”, тобто в ході навчання повинні створюватись умови для подолання дітьми посильних труднощів, які в першу чергу мають розвивати наступні компоненти психологічної діяльності дітей: спостережливість, мислення, емоційно-вольові якості і практичні дії. В цій системі висувається мета загального розвитку особистості школяра, а засвоєння ж знань, умінь і навичок здійснюється на основі просування дітей у загальному розвитку, тобто є засобом досягнення основної мети. Занковим принципи не заперечують і не замінюють діючих в дидактиці принципів навчання - свідомості, науковості, систематичності, доступності і інших, проте значно відрізняються від них. Принцип роботи над розвитком всіх учнів підтверджує високу гуманну спрямованість системи Л.В. Занкова. Встановленню особливого характеру взаємостосунків, духовного контакту між вчителем і учнями, розкріпаченню дітей в процесі засвоєння знань сприяють певні прийоми педагогічної техніки, які використовуються в системі Л.В.Амонашвілі, і полягає суть гуманістично-особистісного підходу до учнів у процесі навчання, в основі якого лежить повага до особистості дитини, пріоритет її інтересів [4]. Суть цього принципу у тому, що урок потрібно збагатити всією гаммою інтересів дітей: для цього, наприклад, вибрати декілька хвилин, щоб обмінятися думками про вчорашню дитячу телепередачу, привітати учня з днем народження, порадитися з школярами про те, якими вони хочуть зробити урок. Характеризуючи взаємостосунки між вчителем і учнями, слід особливо підкреслити, що ефективність процесу навчання в даній системі цілком за
План
Зміст
Вступ
Розділ І. Проблема розвивального навчання у педагогічній теорії і практиці
1.1. Поняття і сутність розвивального навчання
1.2. Основні технології розвивального навчання
1.2.1. Технологія розвивального навчання Л.В. Занкова
1.2.2. Технологія розвивального навчання Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова
1.2.3. Технологія розвивального навчання, що ґрунтується на гуманістично-особистісному підході
1.3. Розвивальний компонент сучасного уроку в початкових класах
1.4. Питання реалізації принципу розвивального навчання у масовому педагогічному досвіді
Розділ ІІ. Способи реалізації на уроках принципу розвивального навчання
2.1. Методика експериментального дослідження
2.2. Аналіз результатів експериментального дослідження