Аналіз сучасного стану реалізації права громадян на житло в Україні. Обґрунтування нових підходів та механізмів державного регулювання житлової сфери України з урахуванням закордонного досвіду. Шляхи удосконалення державної політики в зазначеній сфері.
Аннотация к работе
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ЖИТЛО В СУЧАСНИХ УМОВАХ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ Наголошується, що реалізація права громадян на житло є невідємним правом кожної особи, гарантованим Конституцією України. Зазначається, що в сучасних умовах реалізувати своє право на житло для українських громадян досить проблематично. It is emhpasized that realization of civil rights to housing is an inalienable right of every person, guaranteed by the Ukrainian institution.До базових прав людини належить право на житло; на володіння, користування і розпорядження своєю власністю; на 6єзпєку життєдіяльності; на сприятливе навколишнє сєрєдовищє тощо. Водночас дослідження реалізації права громадян на житло в Україні, аналіз його сучасного стану, проблем та чинників, що їх зумовили, не набули належного розгляду у вітчизняній науковій думці. Перехід до ринкової економіки, набуття громадянами права приватної власності на житло розширили коло субєктів, але це не привело до повноцінної реалізації права громадян на житло. До категорії ветхих віднесено 46,9 тис. будинків (0,5 % загальної кількості житлових будинків країни) загальною площею 3,9 млн м2, у яких мешкає 95,5 тис. мешканців, до категорії аварійних - 13,2 тис. будинків (0,1 % житлових будинків країни) загальною площею 1,2 млн м2, у яких мешкає 23,1 тис. мешканців [4]. У процесі реформування житлово-комунального господарства не вдалося досягнути широкомасштабної конкуренції на ринку послуг з управління житловим фондом та створити ефективного власника житла, який був би спроможний впливати на умови свого проживання та якість обслуговування житла.Зокрема, до них відносимо такі: відсутність конкуренції в радянській системі управління житловим фондом; монополізація послуг, сформована з боку ЖЕКІВ, тобто відсутність ринку послуг з управління житловим фондом у період до 1991 р.; відмова держави від ролі основного власника на житло, приватизація житла та перехід від жорсткого державного управління в цій сфері до застосування окремих ринкових регуляторів (з 1992 р.); запровадження ринкового механізму управління житловим фондом в умовах непідготовленості до його впровадження власників житла - з 2001 р. до сьогодні, і, як результат, несформованість організованого ефективного власника житла зумовили поглиблення кризових явищ, унаслідок чого житловий фонд опинився у вкрай незадовільному стані.