Історія осмислення філософії українського бароко, методологія дослідження. Світовідчуття доби Бароко та ціннісні орієнтації. Ірраціональне та його витоки в українській філософії доби Бароко. Раціоналізація української філософії кінця 16 – 18 століття.
Аннотация к работе
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКАРоботу виконано на кафедрі історії філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Захара Ігор Степанович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри історії філософії. Кашуба Марія Василівна, Львівський регіональний Інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, професор кафедри політичних наук і філософії; Захист відбудеться 13 березня 2008 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79002, м. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (вул.Як художній стиль, а водночас, і як спосіб світобачення та світорозуміння, Бароко сприяло найповнішому самовираженню духовного світу української людини тієї драматичної реформаторської доби, насамперед, завдяки своїй філософській основі, що в національному варіанті виявила себе чи не найяскравіше. Філософська рефлексія над духовною ситуацією в Україні в епоху бароко допомагає знайти відповідь на питання своєрідного стилю мислення, притаманного нашому народові, його менталітету, проаналізувати і збагнути специфіку і сутність філософських ідей творів українських філософів, котрі виходили на нові історичні рубежі свого розвитку, що найкраще засвідчувала діяльність Києво-Могилянської академії. Кожне нове дослідження заповнює прогалину, сприяє відчитанню незнаних сторінок філософської думки минулого, що в свою чергу сприяє теоретичній реконструкції цілісної панорами вітчизняної філософії в усі історичні епохи її розвитку. Мета дослідження - це висвітлення специфіки філософської думки в Україні епохи Бароко, яка стала синтезом двох традиційних напрямів в її розвитку - ірраціоналізму та раціоналізму, і яку представила філософська школа Києво-Могилянської академії у феномені барокової схоластики. Специфіка розвитку української духовної культури в епоху Бароко знайшла своє певне осмислення у вітчизняному літературознавстві та мистецтвознавстві, оскільки, вивчення і дослідження тогочасної української барокової філософії робить лише свої перші кроки.Він зазначає, що барокова епоха в Україні дуже виразно представлена у літературних памятках, отже, уся література XVII - XVIII ст. достатньо переконливо слугує джерелом вивчення світосприйняття людини Бароко. Ярослава Стратій у своєму розділі “Філософія в Києво-Могилянській академії й культура українського бароко” колективної праці “Київ в історії філософії України” детально аналізує специфічність барокового філософування, притаманну професорам Києво-Могилянської академії другої половини XVII - першої половини XVIII ст. Дослідниця акцентує на тому, що українське бароко витворило нове мистецтво, сприяло створенню засад для зміни в Україні способу “філософування”, що у свою чергу спричинилося і до зворотного наслідку, коли лекційні курси київської академії стали репрезентантами і філософсько-теоретичним базисом нової культурно-історичної доби. Прискорений розвиток, поєднання різних елементів європейського раціоналізму з власною спіритуалістично-містичною традицією у філософській думці Києво-Могилянської академії дали відомій дослідниці української філософської спадщини Валерії Нічик підставу ствердити, що лекційні курси Київської академії стали репрезентантами і філософсько-теоретичним базисом в Україні нової культурно-історичної доби, яка вперше витворила систему духовного синтезу загальноєвропейського масштабу, що охопила не лише майже всі країни континенту, але й усі структурні компоненти культури кожної з них: і філософію, й історіографію, і релігію, і мистецтво, і літературу. У підрозділі 2.2 “Бароко: зміни стилю і формування нових світоглядно-художніх орієнтирів” звернуто увагу на епоху Бароко, що репрезентує себе, насамперед, як художній стиль, то відповідно обєктом наукової рефлексії стають архітектура, література, мистецтво чи те, що повною мірою вирізняє Бароко від попередніх епох, зокрема від античності та епохи Ренесансу.Бароко як стиль мислення і тип культури становить епоху в європейському історико-культурному процесі, загалом, а в українському зокрема. Українське бароко як стиль архітектури малярства й літератури вивчене досить докладно, проте як стиль мислення, як епоха в розвитку філософії воно ще мало досліджене. Явища й процеси світу сприймались мислителями доби Бароко як символи, алегорії, емблеми й метафори. Філософія бароко увібрала й синтезувала, зберігаючи й водночас поглиблюючи, ірраціоналізм середньовіччя - його містичні осяяння, прагнення духовного вдосконалення, спрямованість у трансцендентне з одного боку, а з іншого - поглибила численні ренесансні думки про світ і людину, представивши її в активній взаємодії з природою і суспільством.