Писемні пам’ятки, повідомлення та археологічні джерела з історії Стародавнього Ірану. Природно-кліматичні умови країни. Етногенез іранського народу, особливості ментальності населення. Етапи історії Стародавнього Еламу. Царські та храмові господарства.
Аннотация к работе
Джерела з історії Стародавнього, Ірану поділяються на три основні групи: писемні памятки, археологічні джерела та повідомлення - про давньоіранські держави в Біблії і працях античних авторів. Про найдавнішу іранську державу Елам, що виникла у Південно-Західному Ірані, джерела розповідають мало. Цінні повідомлення про Елам є в шумерських, вавилонських і ассирійських текстах, про нього трапляються згадки в Біблії (Пятикнижжя Мойсея, Книга Даниїла тощо). Вчений назвав священні книги зороастрійців "Зенд-Авестою" (насправді "Зенд" не є власною назвою, а означає "пояснення", "коментар"), нині іраністи називають їх просто "Авестою", а мову, якою вони написані,-авестійською. У 50-60-х роках XX ст. археологи США та Ірану розкопали на території Стародавнього Еламу священне місто еламців Дур-Унташ (сучасний Чога-Замбіль), де височів оригінальний храм-зіккурат, сліди найдавнішого ("доісторичного") Еламу, а в 70-х роках - стародавній Аншан (неподалік від Шираза).Рівнинний Хузистан, де виникла еламська цивілізація, майже звідусіль обрамляли гори, тому частина еламської території була рівнинною, а частина гористою (шумери, до речі, вважали Еламом його гористу частину). Піщані грунти Еламу при достатньому зволоженні давали непогані врожаї зернових, цукрової тростини, фініків, проте найменша недбалість населення у проведенні іригаційних робіт неминуче призводила до появи обширних солончаків. Гориста частина країни була багатою на промислову деревину, будівельний камінь (базальт, діорит, мармур, алебастр, арагоніт, обсидіан тощо), напівкоштовні камені (карнеол, гематит, лазурит), металеві руди (мідь, платина, олово, срібло). Еламці мали добрі умови для торгової діяльності. їхня столиця Сузи лежала на перетині важливих караванних шляхів, які вели на захід до Вавилона, на північ у напрямі нинішнього Тегерана та на південний схід до Персеполя (теперішній Шираз). Щодо території Мідії та Персії, то вона являла собою1 високе нагіря, обрамлене гірськими хребтами (на півдні й південному сході - Південноіранською гірською дугою, на заході - горами Загрос, на сході - горами Брагуй, Соломоновими горами, на півночі - горами Копетдагу та Гіндукушу).Походження корінного населення південно-західної території Ірану дискутується в науці, його спорідненість з іншими етносами, спорідненість його мови з іншими мовами давнини ще не встановлено. Іраністи найчастіше вважають еламців еламцями, тобто етнічним феноменом, однак при цьому допускають певні родинні звязки частини їх із дравідійськими племенами Белуджистану чи півдня Індії або з гірськими племенами неіндоєвропейців-лулубеїв (проживали південніше озера Урмія). На території Мідії та Персії основним населенням були іраномовні мідійці та перси, які почали заселяти країну близько 1000р. до н. е. й дали їй назву "Арьянам" - "Країна аріїв". У глибоку давнину на широких просторах Євразії склався могутній племінний союз індоєвропейців, який відіграв важливу роль у створенні давніх цивілізацій Ірану, Середньої Азії та Індії. Вчений проігнорував ту обставину, що індоєвропейці могли запозичити арктичні сюжети від своїх північних сусідів - фінно-угорських народів, які спершу жили в Приураллі та Волго-Камському районі, а в III-II тис. до н. е. мігрували на північ і захід аж до Балтики.Месопотамія намагалася привласнити природні багатства гірської частини Еламу, яких їй ніде було більше взяти, Елам же жадібно позирав на багаті месопотамські міста і, ясна річ, не пропускав найменшої нагоди пограбувати їх. Спершу перевага була на боці могутнього еламського царства Аван (Елам розвивався як федеративна держава), однак у XXVI ст. до н. е. цар Кішу спромігся повалити еламське панування в Аккаді. Минуло ще два століття - і Елам був завойований касситською Вавилонією, однак близько 1180 р. до н. е. він сам учинив спустошливий напад на Вавилон і вивіз із нього серед іншої здобичі базальтову стелу з законами царя Хаммурапі. Державою керували троє осіб: цар, який мав шумерський титул суккалмах ("великий посланець"), його молодший брат, якого називали суккалом ("посланцем") й готували на місце царя (отож, спадкоємцем в Еламі був не син, а брат царя), та старший син, який успадковував посаду суккала. Ця архаїчна система державного правління, коріння якої сягало доби первісно-родових відносин, була реформована лише в другій половині II тис. до н. е., коли еламці стали передавати царський трон у спадок від батька до старшого сина, тобто вже по батьківській лінії.
План
Зміст
1. Стан джерельної бази, археологічне вивчення території Ірану
2. Природнокліматичні умови
3. Етногенез і ментальність населення
4. Стародавній Елам
Список використаної літератури
1. Стан джерельної бази, археологічне вивчення території Ірану
Список литературы
1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.
2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011
3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.
4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). -Львів, 2012.
5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.
6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.
7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.
8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.
9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - К; Запоріжжя, 2012
10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.
11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.
12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012
13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.
14. Крипякевич І П. Історія України. - Львів, 2013
15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012
16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012.
17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.
18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.
19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012.
20. Українці в світі. - Мельбурн, 2012.
21. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 2011.