Радянсько-польська війна 1920 р. - Курсовая работа

Російсько-українські відносини в ході війни 1920 р.Військово-політичні та економічні наслідки війниПроблеми добросусідства з країнами, з якими межує Україна, завжди були основним чинником вітчизняної зовнішньої політики. Карколомні події, швидкі зміни позицій держав і політичних сил, настроїв різних соціальних груп у країнах, що брали участь у війні, парадоксальність історичних процесів становить неабияку складність для наукового аналізу та інтелектуальних інтерпретацій. Пілсудським проводило політику обєднання всіх польських земель в єдину державу, що логічно з точки зору польського уряду, але нелогічним і антилогічним було його стремління приєднати до Польщі і українські землі, які польська влада розглядала як споконвічні польські володіння. Польська Радянська Росія готувалися до війни і ареною воєнних дій знову ставала Україна. На високому рівні перебувають і культурні звязки між Україною і Польщею.Як і можна було сподіватися, поляки теж претендували на Східну Галиччину. Польща виступила головною ударною силою і у новій війні Радянської Росії з Антантою, організатором якої були імперіалістичні США, Англія і Франція. Все це враховували імперіалісти Антанти, підштовхуючи Польщу до війни з Радянською Росією. Без підтримки країнами Антанти правлячі кола буржуазно-поміщицької Польщі не змогли б вести війну проти Радянської Росії. Намагаючись попередити цю війну, Раднарком підтвердив своє визнання незалежності Польщі і бажання заключити з нею мир.Головний удар наносила 15-армія із району західніше Вітебська, допоміжна - 16-а армія. Прорвавши фронт 1-ої польської армії, війська 15-ої армії до кінця травня просунулись на захід 100-300 кілометрів. Це була грізна для поляків армія, чисельністю 18 тис. шабель. Війська Південно-Західного фронту при підтримці військ лівого крила Західного фронту розгорнули широкий контрнаступ з ціллю звільнення території України від польської інтервенції. Уже на наступний день за наказом командування Південно-Західного фронту війська 13-ох армії і щойно створена 2-а Кінна армія перейшли у наступ.Просування польських частин у Білорусі та в Україні на початку 1920 року переконало більшовиків, що війна неминуча. Сталін пропонував використати проти поляків український націоналістичний рух у Західній Україні. Ленін не тільки передбачав збройне зіткнення з Польщею, але й пропонував створити ударне військове угрупування для захоплення Східної Галичини. Чичеріна надіслав йому проект поки польському уряду і підписав її як нарком закордонних справ України: “Визнання з боку Польщі усілякої української влади, окрім влади робітників... Настрій цих людей чітко передавав календар, що був надрукований у бригадах: “Де б ми не були, до якої організації не ввійшли б, нам завжди буде світити зірка, що освітлюватиме шлях, то одна єдина дорога: до своєї власної держави, до самостійності, до повної свободи української нації...Визнання лідерами РКП(б) України як радянської держави, не дивлячись на певну «демократичність» цієї державності, та намагання інтегрувати Україну до складу Росії були важливими чинниками історії України та російсько-українських відносин у ХХ столітті. Василевського - «Україна на конференцїі має бути представлена якщо не з поляками, то самостійно», - більшість Ради відхилила, тому що польська делегація повинна була визнати повноваження УСРР і тільки при можливості наполягати на визнанні УНР. Чичерін повідомляв польський уряд: «Так званої української демократичної респубілки взагалі не існує, оскільки Україна є незалежною Радянською Республікою, союзною з Росією, яка разом з нею бере участь у переговорах у Мінську і Ризі [4; 43]. В дійсності представництво УСРР в радянській делегації носило фіктивний характер з метою домогтися визнання Польщею ще однієї радянської республіки. За преміальним миром договірної сторони зобовязувалися включити в кінцевий мир постанови про гарантування національним меншинам вільного розвитку, мови, виконання релігійних обрядів, про вільний вибір громадянства, про обмін військовополоненими, про амністію, про взаємну відмову покриття воєнних витрат, про повернення Польщі предметів культури мистецтва, вивезених за часів розділів Польщі в Росію, про відшкодування Польщі збитків періоду революції та громадянської війни в Росії й Україні.У Білорусії і на Україні розгорнулася боротьба за владу. Польща і Радянська Росія готувалися до війни і вкотре ареною бойових дій ставала Україна. Відродження російської імперії могло негативно вплинути на державність Польщі, тому польські урядові кола вирішили піти на зближення з Україною. Петлюра проводить переговори з польським урядом, які завершилися підписанням 21 квітня 1920 р. у Варшаві договору, за яким Польща і УНР спільно воювали проти Червоної армії Радянської Росії. Польща обіцяла Україні незалежність, а Директорія, в свою чергу, віддавала українські землі на поталу польському уряду.

Зміст

Вступ

Розділ І. Радянсько-польська війна: причини, стратегічні плани учасників, хід війни

1.1. Характеристика планів військово-політичних сил

Аналізуючи книгу “Радянсько-польська війна 1920 р. та її наслідки” можна вказати на реальну політику обох держав стосовно українських земель.

Нова Польща народилася восени 1918 року. Диктаторську владу “начальника держави” дістав Ю. Пілсудський. У польських керівних колах постало питання відновлення історичних кордонів Польщі. Стало ясно, що відновити її можна було лише шляхом військової експансії на Сході, бо воювати проти Німеччини, щоб повернути Німеччині західні землі, вона не наважувалася.

У Білорусії і на Україні розгорнулася боротьба за владу. Саме в цей період розпочинається польська експансія на Схід. Внаслідок польської окупації українські землі по Збруч і Горинь опинились під владою Польщі. Директорія УНР втратила свою територію.

Польща і Радянська Росія готувалися до війни і вкотре ареною бойових дій ставала Україна.

Відродження російської імперії могло негативно вплинути на державність Польщі, тому польські урядові кола вирішили піти на зближення з Україною. Петлюра проводить переговори з польським урядом, які завершилися підписанням 21 квітня 1920 р. у Варшаві договору, за яким Польща і УНР спільно воювали проти Червоної армії Радянської Росії. Польща обіцяла Україні незалежність, а Директорія, в свою чергу, віддавала українські землі на поталу польському уряду.

Таким чином, за визнання права на незалежність України Польща діставала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя і Полісся.

Варшавський договір вилився на Україні у велике нещастя. Особливе незадоволення він викликав у Галичині - він перекреслював боротьбу української громадськості Галичини за незалежність.

25 квітня 1920 року розпочався обєднаний похід на Україну військ Польщі і УНР. Цей день був, фактично, точкою відліку від початку радянсько-польської війни, яка принесла черговий переділ України між сусідніми державами.

Радянсько-польська війна завершилась у липні 1920 р. мирним договором, який відбувався спочатку під Мінськом, а потім переговори були перенесені до Риги. Але, затягуючи мирні переговори, обидві сторони намагалися використати їх, щоб дістати якнайбільші вигоди із таємної підготовки до нового удару. Однак виявилося, що польські війська, що далі, то більше втрачають боєздатність. Червона армія також не могла більше воювати, зважаючи на внутрішні проблеми армії, провал комуністичного курсу на “світову революцію”. Делегація Радянської Росії і Радянської України змушені були дати згоду на встановлення кордону, при якому Західна Україна і Західна Білорусія залишалися в межах Польщі. На цих умовах було підписано перемиря 18 березня 1921 року у Ризі. Делегація УНР до переговорів не була допущена.

Таким чином знову українські землі були розділені, а Директорія та уряд УНР, усі їх організації втрачали право легального існування в Польщі.

Ризька мирна конференція стала переломною віхою в українській історії ХХ століття. Україна, опинившись напередодні конференції у вирі радянсько-польської війни, стала ареною як внутрішньо-ідейної політичної боротьби, так і зовнішньої окупації.

Ризький мир став поразкою для уряду УНР, який не зміг протиставити радянській коаліції ні сильної армії, ні міцного союзництва. Рішення Ризької конференції стало останньою сторінкою ідеї національної державності України 1917-1921 рр. Трактування українського питання на Ризькій конференції спричинило до змін як у зовнішній політиці Європи, так і внутрішньому становищі України.

З початку встановлення радянської влади на Україні, з листопада 1917 року, вона поширювалася і зміцнювалася по всій території. Була прийнята радянська Конституція у березні 1919 р., будувалася радянська система управління, проводилася політика в інтересах робітників і селян, будувалися фабрики, заводи. Радянсько-польська війна стала поворотним моментом у внутрішній та зовнішній політиці лідерів РКП(б), переходом від мрій про світову пролетарську революцію до більш прагматичної політики модернізації російського суспільства та інтеграції в єдину державу різних етнонаціональних груп, які мешкали на окраїнах колишньої Російської імперії. Проте мрії про світову революцію, так само, як про Росію - взірець для інших країн світу, ніколи не зникали: вони трансформувалися, певним чином, протягом радянської історії, але завжди впливали на зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу.

1. Васильєв В. Ю. Україна в політиці радянського керівництва напередодні другої світової війни // Український журнал - 2005. - № 1. - с.4-5.

2. Васильєв В. Ю. Еволюція поглядів керівництва РКП (б) та КП (б) У на світову революцію в контексті радянсько-польської війни 1920 р. // Український історичний журнал - 2006. №5. - С. 155-172.

3. Всемирная история в 10 т. - т. 8 / под ред. И. И. Менца. - М.,1961. - С. 558-579.

4. Галицька - Дідух Т. Українське питання на Ризькій мирній конференції // Нова політика. - 1999. - №5. - с.43-47.

5. Гражданская война на Украине 1918-1920. Сборник документов и материалов. В 3т., 4-х кн. / под ред. С. М. Королевского. - Х., 1967. - С. 439-474.

6. Дэвис Р. Россия в ХХ веке: Историки мира. - М., 1994. - С. 311-319.

7. Деревяненко І. П. Українсько-польські відносини 1918-1921 рр.: політичний аспект. - К., 2004. - с.21.

8. Завада І. Ризький договір і Україна: Історичний нарис. - К., 2000. - с.4-7.

9. Кульчицький С. Володимир Винниченко. - К., 2005. - с. 237.

10. Кульчицький С. Комунізм в Україні: Перше десятиріччя (1918-1928). - К., 1996. - с. 181-191.

11. Кушнір В. В. Ліга Націй та українське питання 1917-1924 рр. - Львів, 1999. - с.24.

12. Левандовський В. Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ сторіччя // Політична думка. - 1994. - № 3. - с.58-69.

13. Литвин В. Тисяча років сусідства і взаємовідносин // Глос України. - 2002. - №9. - с. 4-6.

14. Ленін В. Повне видання творів. - К., 1974. - Т.41. с. 267.

15. Лінкан А. Г. Українське питання в радянсько-польських стосунках 20-50 рр. ХХ ст. - К, 2003. - с.10-25.

16. Луценко В. Катастрофа на Віслі. // Освіта. - 1998. - 29 квітня - 6 травня. С.8-10.

17. Гетьманчук М. П. Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920-1938 рр. Львів, 2003. - с.10-25.

18. Мельниченко В. Ю., Раковський і державні відносини Гадяцької України в Гадяцької Росії // Український історичний журнал. - 1989. - № 3. - с.15-16.

19. Менеджецький В. Переосмислення часу // Критика. - 2006. №3. с.15-16.

20. Начаєвський і. Історія української держави ХХ століття. - К., 1994. - с. 363.

21. Ольшанський П. Рижський мир. - М., 1969. - с.363

22. Прушимський М. Драма Піл судського. Війна 1920 р. - К., 1994. - с. 363.

23. Симоненко Р. Провал політики міжнародного імперіалізмі на Україні. - к., 1995. с.244.

24. Солдатенков В. Ф. Три Голгофи: Політична доля Володимира Винничинека. - К., 2005. С. 158-173

25. Сторінки історії України ХХ століття: Посібник для вчителя / За ред.. С. В. Кульницького. - К.: Освіта, 1992. - 336с.

26. Субтельний О. Україна: історія. - К., 1993. - с. 417-623.

27. Хміль І. З прапором миру крізь полумя війни. Дипломатична діяльність Української РСР. - Х., 1962. с. 308.

28. Шевчук В. П. Історія української державності. Курс лекцій. - К.: Либідь, 1999. - с. 301.

29. Шерман І. П. Громадянська війна та іноземна воєнна інтервенція у висвітленні історичної літератури 20-х рр. // Укр. істор. журнал. - 1964. - №1. - с.134-135.

30. Шуст Р. М. Довідник з історії України. К., 1993. - с . 239.