Стан мистецтва в часи Української Народної Республіки. Творчість М. Бойчука та його школа. Створення спілки художників. Огляд діяльності радянських живописців. Драма "шестидесятників". Уніфікаторська політика партії в галузі образотворчого мистецтва.
Аннотация к работе
Українська революція 1917 р., утворення Центральної Ради, проголошення Української Народної Республіки, боротьба за збереження української державності в 1917-1920 рр. привели до неабиякої активізації духовних сил українського суспільства. Як і в літературі, музиці, театрі та інших сферах культурного будівництва, мистецтво у цей період було відносно вільним і мало регламентувалося. Партія намагалася поступово прибрати митців до своїх рук. При Наркомосі було створено Всеукраїнський відділ мистецтв з окремими комітетами: образотворчого мистецтва та охорони памяток мистецтва і старовини. Групою, що цікавилася передовим модерним малярством, було Обєднання сучасних митців України (ОСМУ), організоване А. Петрицьким.Широкого визнання у світі набула українська графіка, зокрема митців, що являли школу такої яскравої постаті тогочасного художнього процесу, як Михайло Бойчук. Творче формування Бойчука відбувалося у кризовий період початку минулого сторіччя, коли митці усього світу па шляху створення стилю епохи зверталися до часів, коли мистецтву була притаманна цілісність - стародавніх та середньовіччя. Пошук Бойчуком гармонії через звернення до художньої культури Київської Русі був обумовлений не тільки намаганням осягнути витоки, а й новим розумінням буття людини і Всесвіту, привнесеним XX століттям, прагненням "бачити крізь стіну" (за Гюйсом), аби відтворити внутрішню красу людини в контексті вічних цінностей. Спираючись на візантійські традиції української культури, що продовжували жити в народному мистецтві, використавши найновіші досягнення європейського досвіду у вирішенні формальних проблем, Бойчук заснував новий для українського мистецтва синтетичний метод, запровадивши його в педагогічну практику. Графіка бойчукістів представлена не тільки видатними досягненнями в гравюрі, а і в малюнку - малюнку як самостійній ((юрмі мистецтва, що набула поширення в XX столітті.Спілка художників України (СХУ) засновано 1938. Спершу 1933 у Харкові було створено оргкомітет, який підготував створення СХУ (1938). Твори зберігаються: Національний художній музей України, Державна Третьяковська галерея (Москва), Державний Російський музей (Санкт-Петербург), Музей Дракона (Тайвань), Київський музей російського мистецтва, Запорізький художній музей, Харківський художній музей, Полтавський художній музей, Львівська галерея мистецтв, інші музеї України та Росії. В її мистецтві відтворено понад півстоліття - цілу історичну епоху, час складний і не однозначний. Шукаючи нових виражальних засобів, художниця виборювала собі право на свободу творчості.Ідеологічний нагляд за мистецтвом, починаючи з 1933 р., став комбінованим, тобто спрямований проти конкретних творів і самих митців. Тоталітарна влада вимагала від художників та мистецтва загалом міфологізації її народності, неповторності і прогресивності, відтворення переваг соціалістичного ладу, його ідеалів. Якщо цензура вишукувала "ідеологічно невитримані" картини, то партійні та репресивні органи боролися з творчою інтелігенцією. Художники поспішали заявити про свою відданість партії, щоб уникнути терору. Петрицький, - яка цілком задовольняла б пролетарського глядача, яка б відповідала б вимогам, що їх перед мистецтвом ставить партія і робітничий клас".
План
План мистецтво художник шестидесятник радянський
Вступ
1. М. Бойчук та його школа
2. Створення спілки художників. Видатні радянські живописці
3. Драма "шестидесятників". О. Заливаха та інші
Висновок
Список використаної літератури
Вывод
Ідеологічний нагляд за мистецтвом, починаючи з 1933 р., став комбінованим, тобто спрямований проти конкретних творів і самих митців. Пошук "ворогів в мистецтві", на думку російського дослідника А.І. Морозова, був набагато динамічнішим, ніж конструювання теорії соцреалізму. Тоталітарна влада вимагала від художників та мистецтва загалом міфологізації її народності, неповторності і прогресивності, відтворення переваг соціалістичного ладу, його ідеалів. Якщо цензура вишукувала "ідеологічно невитримані" картини, то партійні та репресивні органи боролися з творчою інтелігенцією. Друга половина 1930-х рр. вирізнялася системним наступом карально-репресивних органів на "образотворчому фронті". Художники поспішали заявити про свою відданість партії, щоб уникнути терору. 14 грудня 1933 р. газета "Комуніст" опублікувала заяви митців напередодні першого пленуму оргбюро художників радянської України. "Ми повинні давати продукцію, - говорив заслужений художник УСРР А. Петрицький, - яка цілком задовольняла б пролетарського глядача, яка б відповідала б вимогам, що їх перед мистецтвом ставить партія і робітничий клас". Він виконував соціальне замовлення, "озброївся" методом марксистської критики, відтак і принципами самоцензури. Його колега З. Толкачов був агресивніше налаштований. "Перед нами, - наголошував він, - українськими пролетарськими художниками, завдання - до кінця викрити агентуру класового ворога в наших лавах, активно заходитися над вихованням нових кадрів із робітничої і колгоспної молоді... І кожна наша картина, плакат має виховувати в мільйонах глядачів художні смаки, має зміцнювати любов до великої країни будованого соціалізму й посилювати ненависть до класових ворогів". Політична чистка персонального складу "фронту мистецтвознавства" після звільнення та самогубства М.О. Скрипника виявилася другою системною карально-репресивною акцією проти української творчої інтелігенції. "Розгромивши формалістичні та буржуазно-націоналістичні постанови на фронті образотворчого мистецтва, - зазначалося в одному із підсумкових видань 1935 р. про репресії, - НКО забезпечив здорове творче зростання радянських художників, скульпторів та архітекторів. Значну роль в цьому зростанні мав поширений пленум оргкомітету художників України, проведений НКО в 1933 р.".
Отже, органи політичної цензури, уніфікаторська політика партії в галузі образотворчого мистецтва, репресії проти творчої інтелігенції завдали великої шкоди мистецтву, ламали митців ідейно і фізично
Список литературы
1. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посібник для вузів/ Б.І. Білик, Ю.А. Горбань, Я.С. Калакура та ін.; За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. - К.: Вища школа: Знання, 1999. - 325 с.
2. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 579 с.
3. Ляшенко О. Зарубіжна та українська культура епохи просвітництва: Конспект лекцій. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2003. - 59 с.
4. Мєднікова Г. Українська та зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посіб. / Галина Мєднікова - К.: Знання, 2002. - 214 с.
5. Олійник Т.С. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для студ. з англ. мовою викладання. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - 100 с.
6. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / Іван Зязюн, Олександр Семашко та ін.; Ред. М.М. Закович. - 3-є вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2002. - 557 с.