Особливість ведення партизанської війни. Аналіз законспірованого антифашистського підпілля в Німеччині та Австрії. Дослідження організації "всенародної боротьби" на теренах України. Характеристика причин зрадництва і дезертирства на початку окупації.
Аннотация к работе
РАДЯНСЬКЕ АНТИФАШИСТСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ
Микола С.У Греції такими були Народно-визвольна армія Греції (ЕЛАС; Ellinikos Laikos Apeleftherotikos Stratos), Національна республіканська грецька ліга (ЕДЕС; Ethnikos Dimokratikos Ellinikos Syndesmos), Національне і соціальне визволення (ЕККА; Ethniki Kai Koinoniki Apeleftherosis), Національно-визвольний фронт (ЕАМ; Ethniko Apelefthero-tiko Metopo); у Голландії - Рада опору (Raad van Verzet, комуністи і ліві), «Орде-дінст» (Orde Dienst, «Охорона ладу», праві) та «Кнок-плуґен» (Knokploegen, «Ударні групи», протестанти); у Бельгії - Валлонський фронт, група «G», Бельгійський легіон та ін.Найбільш різнобарвним був французький рух Опору, до якого, серед іншого, входили великі організації: «Французькі франтірери й партизани» (Les Francs-Tireurs et Partisans francais, комуністи і ліві), «Комба» (Combat, ліві), «Ліберасьйон» (Liberation, соціалісти), «Дефанс де ля Франс» (Defense de la France, праві) та багато ін. Отже більша, порівняно з комуністичними партизанами і підпільниками, пасивність некомуністичних угруповань у веденні збройної боротьби проти окупантів була характерною ознакою, що відповідала їх завданням. Концепції атантизму протистояла тактика «всенародної боротьби», поширена серед комуністичних течій руху Опору й, у першу чергу, серед радянських антифашистів, метою котрих була безкомпромісна, систематична, тотальна війна проти окупантів, орієнтація на максимальне сприяння Червоній армії з залученням до боротьби переважної більшості населення та заподіяння ворогові якнайбільшої шкоди незважаючи на власні втрати. Робота всіх цих органів полягала в підготовці керівних кадрів для підпільно-партизанської боротьби, у бойовому і тактичному навчанні партизанів і підпільників, створенні для них матеріальної бази, підтриманні звязку, загальному керівництві боротьбою, її ідеологічному забезпеченні тощо. У доповідній записці опергрупи штабу партизанського руху 3-го Українського фронту з перевірки діяльності партизанів і підпільників зазначалося, що «партизанський рух і підпільна робота [...] у Миколаївській області виникли й росли стихійно [...] без належної організаційної та керівної діяльності партійних і радянських органів [...] Миколаївський обком КП(б)У [...] залишив незначну кількість членів партії для роботи в тилу противника, з яких більшість [...] евакуювалися, а ті, хто залишилися - не очолили стихійного [...] патріотичного руху»14.