Сучасні звичаї та обрядодії, приурочені до Різдвяних, Новорічних та Водохрещенських свят українського населення Бойківщини, зміни у їх формі та мотивації наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Ступінь збереженості традицій та причини їх трансформацій.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса Шевченка АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Роботу виконано на кафедрі етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор, Борисенко Валентина Кирилівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри етнології та краєзнавства доктор філологічних наук, професор Кирчів Роман Федорович, Інститут народознавства НАН України у м.Бурхливі зміни в змісті продуктивної діяльності та умовах побутового життя населення по всій Європі, які особливо яскраво проявилися протягом ХХ століття і продовжують прискорюватися на початку ХХІ, обєктивно приносять з собою небезпеку втрати національної самобутності кожного народу, його духовних коренів, що не компенсується досягненнями сучасної освіти і виховання. Український народ піддавався чужим впливам протягом сотень років своєї історії, тому, здобувши незалежність і державність, особливо гостро потребує національно-духовного відродження. Дослідження цих змін, інновацій та трансформацій є необхідним для передбачення тенденцій, за якими розвиватиметься народна культура українців в найближчому майбутньому, для обґрунтування державної політики, спрямованої на збереження національної ідентичності українського народу. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі виявлених архівних матеріалів, проведених польових досліджень та опрацьованої наукової літератури визначити особливості сучасної різдвяно-новорічної обрядовості бойків як частини святково-обрядової культури українського народу. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи обєктивності, системності та історизму, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу всього комплексу джерел та літератури стосовно предмета дослідження.Народний календар північно-західної частини Бойківщини відобразив у своїй праці М. Зубрицький. Особливу цінність становлять матеріали, зібрані методом спостереження у селах Тисів Болехівської міськради та смт Верховина Івано-Франківської області, селах Орявчик та Ялинкувате Сколівського району Львівської області безпосередньо під час Різдвяних та Водохрещенських святкувань. Підрозділ 2.1 “Загальна характеристика сучасних бойків” містить інформацію про походження субетноніму “бойко”, самоідентифікацію бойків, етнографічні межі Бойківщини, внутрішні відмінності між закарпатськими та прикарпатськими бойками, поселення, основні види господарської діяльності, сучасний стан бойківської родини у звязку з масовими виїздами населення на заробітки за кордон, роль церкви та священика у житті горян, специфіку життя в селі та важливість дотримання традицій народного календаря для бойків на сучасному етапі. У підрозділі 2.3 “Святий вечір у циклі різдвяно-новорічних свят” вказується, що відзначення Святого вечора є фактично найважливішою датою у всьому різдвяно-новорічному циклі свят, саме в цей день здійснюється найбільше обрядодій, найкраще збережена форма їх виконання і глибинна суть. Частина населення Бойківщини ще дотримується архаїчних обрядодій приготування обрядового хліба “керечуна” (“василяника”); виготовлення і ритуального встановлення “діда” (“дідуха”) - традиційного вівсяного снопа, що раніше мав відношення до культу родючості і культу предків, а тепер для все більшої кількості людей символізує солому, на якій народився Ісус Христос, або й самого маленького Ісусика в яслах; розтрушування соломи по підлозі; запалення свічок на могилах родичів; обвязування фруктових дерев соломяними перевеслами та лякання їх сокирою; імітування дітьми звуків домашніх тварин для того, щоб вони велися у господарстві; звязування ложок після вечері для того, щоб наступний рік худоба під час випасу “трималася купки”, або, щоб уся сімя була разом тощо.