Еволюція суспільно-політичної значущості роду Даниловичів, генеалогічні факти. Етапи політичної кар’єри членів роду. Склад та шляхи формування основних земельних комплексів, що належали Даниловичам і творили фінансове підґрунтя економічного стану роду.
Аннотация к работе
Міністерство освіти і науки України Спеціальність 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліниЗахист відбудеться “16” грудня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради (К 35.051.12) у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка, 79605, м. Брак досліджень з цієї проблематики повязаний з довгим періодом перебування України в складі інших держав, які інкорпорували українські етнічні землі. Відсутність власної держави стала причиною того, що не ініціювались і не стимулювались генеалогічно-геральдичні дослідження, які в той час, як правило, велись державними структурами з метою обмеження доступу до привілейованого стану представників інших верств. Однак історія роду Даниловичів так і не була грунтовно опрацьована як в українській, так і у польській історіографії.Вперше згадки про рід Даниловичів зявляються на сторінках гербівника Бартоша Папроцького, який повязав походження родини Даниловичів (у Папроцького - Дангеловичів) з легендарним графом Гуйдом, родоначальником гербової родини Драго-Сасів, що прийшов на Русь з Угорщини, та племінницею короля Данила Романовича. Перелік членів роду традиційно починається від згаданого Станіслава Даниловича (автор обережно припускає, що його батьком міг бути Михайло Данилович, згаданий під 1505 р.), а завершується сином борецького старости Яна Даниловича - Францішком. Часто Даниловичі згадувались у звязку з генеалогічними дослідженнями інших родів, зокрема споріднених з ними Собєських. Але, оскільки останні були довший час власниками зазначених міст, автор не оминув увагою представників роду, зокрема докладно прослідкував історію гілки руського воєводи Яна Даниловича (1570-1628) та його нащадків. Особливо відзначимо гербівник Адама Бонєцького, який не лише зміг на основі актових джерел (друкованих та неопублікованих), що оминались попередниками, прослідкувати історію роду починаючи від протопласти Данила Дажбоговича, уточнити ряд важливих моментів генеалогії інших Даниловичів (дати вступу на відповідні уряди, імена та кількість дітей, локалізував хронологічні межі генеалогічних фактів, вказав на можливі крайні дати життя представників роду), але й уникнув багатьох неточностей та помилок, які властиві згаданим вище працям.Вперше на загальнодержавній політичній арені Ян та Миколай Даниловичі виступили у 1593 р., коли на сеймі, що відбувся в Варшаві, Миколай Данилович був обраний його маршалком. Ян Данилович приблизно в цей же час одружився з Катериною Красіцькою (донькою коронного надвірного обозного та перемишльського каштеляна Станіслава Красіцького), а після її смерті - зі старшою донькою Станіслава Жулкевського - Софією. Ян Данилович, який вдало проявив себе у війні за московський престол, на початку XVI ст., у 1612 р. був номінований на уряд львівського каштеляна, а з 1613 р. і до часу своєї смерті був руським воєводою. Спорідненість з Яном ІІІ (матірю якого була дочка руського воєводи Яна Даниловича Теофіля) давала підстави сподіватись Даниловичам на його сприяння, однак, через свою молодість та наступну зміну династії, скористатись таким шансом у повній мірі вони не змогли - сини Миколая Францішка Александр та Ян змогли лише отримати королівський консенс відповідно на Парчовське та Борецьке староство. Оскільки останні не залишили нащадків, маєтності були розділені між іншими Даниловичами, а потім перейшли до коронного підчашого Миколая Даниловича (й, відповідно, через його дочку Софію до Цетнерів), нащадків Петра Даниловича (далі до Сапєг) та до сина Францішка Даниловича - Миколая Францішка, а потім дітей останнього.Увійти до політично-економічної верхівки Речі Посполитої вдалося синам львівського хорунжого Станіслава Даниловича - Миколаю та Яну. Ян і Миколай Даниловичі отримали сенаторські посади, двірські та земський уряди, низку староств та економій. Міцне економічне підґрунтя, підтримка королів Сигізмунда ІІІ та Владислава IV, шлюби з найвідомішими магнатськими родинами (Опалінськими, Тенчинськими, Вишневецькими, Семашками, Сапєгами, Оссолінськими та ін.) дозволило синам Миколая та Яна Даниловичів посісти міністерські та придворні уряди, утримувати значне число староств та економій. Найбільш вдало склалась карєра великого коронного підскарбія Яна Миколая Даниловича, що належав до найбагатших та найвпливовіших людей часів Владислава IV. Основна група маєтностей була отримана Даниловичами внаслідок укладення вигідних шлюбів, успадкування земельних володінь дружин, родинним звязкам з іншими родами.