Розгляд найрезонанснішого епізоду у житті Оріховського-Роксолана - справи зі шлюбом цього католицького священика в 1551 р. Реконструкція подій за 1541-1552 р., коли захоплений ідеями Реформації він вступив у конфлікт із церквою, визнання законності дій.
Аннотация к работе
«Жонатий ксьондз»: справа з одруженням Станіслава Оріховського-Роксолана 1551 р. Д.С.Вирський Розглядається найрезонансніший епізод у житті С.Оріховського-Роксолана - справа зі шлюбом цього католицького священика в 1551 р. Реконструйовано події за 1541-1552 рр., коли захоплений ідеями Реформації він вступив у конфлікт із церквою. Причому завдяки таланту полеміста та за підтримки впливових шанувальників Роксоланові вдалося змусити офіційну владу визнати (бодай тимчасово) законність його дій. По роках буття в незалежній Україні Роксолан дедалі більше розкривається з іншого боку - як такий собі представник «четвертої влади», влади слова. Його позиція щодо великих проблем людства - екуменічної церкви (залагодження стосунків між католиками та православними), демократії, політичних вольностей, а також природних прав людини - досі викликає повагу, а особиста боротьба перемишльського каноніка з целібатом перестала виглядати скандально навіть в очах католиків (надто через клопоти сучасної католицької церкви з педофілією). Вона ж бо дала початок красивій леґенді про «solo tibi», право, дане «тобі одному», яка супроводжувала ім’я Роксолана у віках. Вимушений, під тиском батька (до якого приєдналася й мати), дати згоду на посвячення в духовний стан, він задекларував своє право на шлюб, яке вважав природним для кожної людини. Це фактично робило того патроном православної церкви реґіону (у вітальній процесії 1540 р. з приводу в’їзду до Львова новопризначеного архієпископа П.Старіховського йшли і православні русини). Приїхавши до Перемишля під час сварки капітули з єпископом став на бік першої. Взорований на «Філіппіки» Демосфена, уважається, що надихався (та фінансувався?) він «австрійською партією», до якої належав і Я.Тарновський (пізніша обмовка С.Оріховського про те, що П.Кміта нічим не допоміг йому в конфлікті з єпископом С.Тарлом, може свідчити на користь того, що Роксоланові довелося шукати інших заступників). Королівський двір та освічену публіку вони вразили вишуканістю і жвавістю стилю, високим «науковим» рівнем арґументації (утім, наскільки це дозволяло знайти прихильність придворних неясно, адже зміст текстів мав і критичні щодо короля закиди). Йому вдалося налагодити непогані стосунки з наступником С.Тарла на перемишльській єпископії - Яном Дзядуським (1496 - 28 липня 1559 рр.).