З’ясування причин виникнення в’язничних мотивів у творчості письменників ХХ ст. Розкриття специфіки "тюремної" прози. Інтерпретації топосу в"язниці та розкриття у творах письменників проблеми моральної деструкції героя-в’язня в умовах ув’язнення.
Аннотация к работе
«Вязничні» мотиви в українській літературі Хх століття О.Є. Цебрик Анотація У статті з’ясовуються причини виникнення в’язничних мотивів у літературі ХХ століття, розкривається специфіка «в’язничної» прози. Специфіку «табірних» мотивів у творчості вітчизняних письменників, причини створення та еволюції «в’язничної» літератури у ХХ столітті досліджували Л. Якименко, М. Коцюбинська та ін. Українська література презентує велику кількість прізвищ, що повністю чи частково асоціюються з темою ув’язнення, «Гулагу», тюрми тощо. Про долю героя-в’язня у своїх творах пише Т. Шевченко («В казематі»), говорячи про те, що попри «невольничу» долю, важливо зберігати людяність і розвивати у собі ідеї всепрощення. Письменники на початку століття (М. Коцюбинський, «Persona grata»; В. Винниченко, «Дим»; А. Тесленко, «В тюрмі»; О. Кобилянська, «Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки» та ін.) намагалися створити враження людської правди, хоч би якою вона була. Про неминучий вплив суспільних обставин, а саме тюремного увязнення, на людину писав В. Винниченко у «Темній силі».