Поєднання поетики абсурду, дискурсу постмодернізму з американською театральною традицією у пізній творчості Едварда Олбі. З’ясування домінант художнього стилю митця. Використання міфопоетичних елементів в якості структурних складових драматургії абсурду.
Аннотация к работе
ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. І. ВЕРНАДСЬКОГО УДК 821.111 - 2.09 Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук “ТЕАТР АБСУРДУ” В ПІЗНІЙ ТВОРЧОСТІ ЕДВАРДА ОЛБІ 10.01.04 - література зарубіжних країн МАКАРЕНКО ЮЛІЯ ГРИГОРІВНА Сімферополь - 2011 Дисертацією є рукопис Роботу виконано на кафедрі прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Шпак Валерій Кирилович Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Михед Тетяна Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології, доцент кафедри зарубіжної літератури; кандидат філологічних наук Гайдаш Анна Владиславівна, Інститут перекладачів НАН України, доцент кафедри перекладу Захист відбудеться “4” червня 2011 року о “11” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 у Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4). В. Остапенко ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Американська драматургія довгий час залишалася на маргіналіях як літературознавчих досліджень, так і серед видавців і читачів. Зріс науковий інтерес до здобутків тих авторів, чиї п’єси, незважаючи на загалом несприятливий для серйозної драматургії час, привернули увагу глядачів, критиків, літературознавців. Тому дослідження творчості Е.Олбі в контексті літературно-естетичних надбань ХХ ст. дає можливість визначити роль і місце цього письменника у формуванні сучасної драматургії США. Якщо драмам раннього та середнього періодів його творчості присвячені монографії та дисертації (К.Бігсбі, Г.Блума, Г.Злобіна, С.Казакова, Г.Коваленко, Ф.Коліна, А.Паолуччі, М.Рутенберга, О.Сидорова та ін.), то стосовно пізніх творів висвітлено лише окремі їх аспекти, які мають характер поодиноких розвідок у працях Т.Адлера, Е.Бентлі, К.Бігсбі, С.Боттомса, Б.Манна, А.Паолуччі, Т.Фолкнера та інших дослідників. Разом із тим, вивчення пізніх п’єс драматурга пов’язане з розглядом проблеми еволюції творчості Е.Олбі, особливостей архетипних образів, специфіки використання міфопоетичних елементів як структурних складових його “драматургії абсурду”. Об’єктом дисертаційного дослідження є драматургічна спадщина Е.Олбі пізнього періоду (“Три високі жінки”, “П’єса про Лорку”, “Фрагменти”, “П’єса про маля”, “Коза, чи хто така Сильвія?”, “Житель”, “Стук-стук! Хто там?”, “Пітер і Джеррі” (“Удома в зоопарку”), “Я, сам і я”) з урахуванням особливостей творів попередніх періодів (разом тексти тридцяти п’єс), а також його театрознавчий доробок (розвідки, інтерв’ю, есе) і режисерські ідеї щодо сценічної постановки п’єс. Методологічну основу дослідження складають праці вітчизняних та зарубіжних дослідників сучасної американської драматургії (М.Анастасьєва, Е.Бентлі, К.Бігсбі, С.Боттомса, Б.Брентлі, Н.Висоцької, Г.Коваленко, В.Котлярової, Д.Краснера, В.Павермана, О.Чиркова, В.Шаміної та ін.). На Бродвеї автора прославила його перша багатоактова п’єса “Хто боїться Вірджинії Вульф?” (1961-1962), яскравий приклад антидрами в його творчому доробку.