Проблема репрезентації тіла історика (М. Грушевського) як різновиду наукової істини. Локалізація репресованого тіла інтелектуала епохи Fin de siecle: естетика голови. Образи "вивільненої тілесності": стратегії руйнації політичної патріархатної влади.
Аннотация к работе
Тіла історика: body politic у текстах М. Грушевського У цьому дослідженні хотілося б закцентувати увагу на одному простому твердженні, а саме: тіло історика завжди задіяне у виробництво (історичної) істини та, відповідно, в її виключення. Це просте твердження у межах української історіографії повсякчасно ігнорується й, у силу цього, вимагає не простого пояснення. Власне, інтерпретацією того, як тіло “втручається” у наукові проекти історика, зокрема, М.Грушевського - це те, чим ми займаємося останні 12-ть років у різнорідних текстах. Початок було покладено у 2002 р. - у монографії “Неврастенія: непрочитані історії”, де істина медикалізованого тіла історика проявляла себе через симптоматику модерного неврастенічного дискурсу, задіяного у конструювання новітнього українського історичного метанаративу. Тема отримала продовження публікацією в УІЖі - у статті 2007 р. “Історія як фізика”, 3-й підрозділ якої під назвою “Контроль розтрат енергії тіла та стилі життя інтелектуалів епохи fin de siecle” мав продемонструвати, як модерні теорії у дисциплінарному просторі фізики виступали тим спільним науковим дискурсом, у межах якого проявляли себе одночасно як істина тіла інтелектуалів зламу ХІХ - ХХ ст., так і “історичні істини”, відображені у соціальних концептах “народ”, “держава”, “герой” у працях М. Грушевського. Таке переконання випливає з розуміння, що тіло має власну історію (а у ХІХ ст. й є, власне, самим топосом історичного - відсилаємо тут до знакового тексту Лаури Отіс) й уявлення про нього змінювалися у процесі історичного розвитку, тобто, воно є історичним продуктом. Поклавши в основу такої періодизації принцип аристотелівської метафізики - розрізнення за “формою” та “змістом”, М.Грушевський виокремив два піки розвитку давньої елліністичної культури, й зокрема, її “золотого надбання”, - просторового зображення тіла - скульптури. Таке твердження М.Грушевського, такий естетичний захват, якщо його спробувати читати “наївно-безпосередньо”, зовсім недалеко відстоїть від сюжету твору О.Бєляєва й абсолютно протистоїть “трансформації тіла”, прописаній М.Булгаковим у “Собачому серці”.