"Образа гонору царя і гетьмана" чи боротьба за владу на сотенному рівні: справа новомлинського сотника Григорія Шишкевича (1708-1722-1732) - Монография
Статус Г. Шишкевича у Війську Запорозькому. Сага про сотницькі зловживання: можлива передісторія та стрімкий початок. Дослідження причин прискіпливої уваги з боку центральної влади до справи новомлинського сотника. Новомлинська скринька Пандори.
Аннотация к работе
«Образа гонору царя і гетьмана» чи боротьба за владу на сотенному рівні: справа новомлинського сотника Григорія Шишкевича (1708-1722-1732) Віктор Горобець Вступ шишкевич сотницький новомлинський влада Десь наприкінці 1716-першій половині 1717 р. настоятель Свято-Миколаївської парафії міста Нових Млинів (сотенного центру Ніжинського полку) отець Михайло подав на ім’я тодішнього гетьмана Івана Скоропадського позов, в якому звинуватив новомлинського сотника Григорія Шишкевича в тому, що він, не мало і не багато, а «противніє на монаршу Его Царском Величества гонор слова виговаривал». Реагуючи на це аж надто серйозне, аби його можна було проігнорувати, звинувачення, Скоропадський сформував зі старшин спеціальну слідчу комісію, яка за участі царського резидента в Україні стольника Федора Протасьєва 21 серпня 1717 р. провела допит свідків і підозрюваного. У процесі ж провадження досудового розслідування на світ випливли й інші, не менш крамольні справи і помисли новомлинського урядника, зокрема й обзивання ясновельможного реґіментаря «скурвиним сином» та лайка «по матери пана полковника (лубенського) и пана судью генерального». Довести провину новомлинського сотника в тій частині, що стосувалася проговорювання слів, які були «противніє на монаршу Его Царском Величества гонор», не вдалось. Інформація з різних джерел також надає шанс відшукати як явні, так і приховані механізми конфліктів, і то не лише в Новомлинській сотні Ніжинського полку в часи гетьманування Івана Скоропадського. На початок XVШ ст. старшинська корпорація Гетьманату як соціальна група з досить невисокою мобільністю стрімко еволюціонувала до свого замикання. Як стверджував з цього приводу відомий знавець «малоросійської старовини» Олександр Лазаревський, на початку XVШ ст. Утім, можливості для входу в старшинську верству Шишкевичу, як і цілій низці козаків, ба навіть міщан і духовних осіб, надали події, що супроводжували невдалу спробу гетьмана Івана Мазепи вийти з-під влади російського царя та прийняти зверхність шведського короля. Достеменно відомо, що Григорій Шишкевич на сотницький уряд в Новомлинській сотні Ніжинського полку зійшов якраз у часи цієї, влаштованої російським царем Петром І, наймасштабнішої чистки старшинського корпусу Гетьманату, замінивши на посаді Григорія Самійловича Самуйленка (Самойловича). Як стверджував Олександр Лазаревський (беручи до уваги першу відому йому документально зафіксовану згадку про Самуйленка як про новомлинського сотника), на цій посаді він перебував з 1688 р. Натомість Сергій Павленко датує початок урядування Самуйленка в Нових Млинах 1687 р. - тобто, часом сходження Івана Мазепи на гетьманський уряд. «1709 р. сотник був зміщений з уряду». Зокрема, у тексті грамоти мовиться про такі заслуги козака: «...Мы, пресветлейший, державейший, великий государ царь и великий князь Петр Алексеевич. пожаловали войска нашего Запорожского Нежинского полку прежде бывшего козака Григория Шишкевича за его к нам, великому государю, верную службу, а особливо за пересторогу, которую он учинил генералу нашому главному от кавалери риско и российскаго государств ижерскому князю Александру Даниловичу Мен- шикову в случае измены нам, великому государю, бывшаго гетмана Мазепы...». Принаймні, як видно з тексту доносу протопопа Михайла на новомлинського сотника, у 1717 р. Шишкевич, ганячи гетьмана Скоропадського й демонструючи зневагу до його влади, широко афішував покровительство й «ласку» світлішого князя Меншикова до своєї особи, акцентувавши саме на них увагу співрозмовників як на запоруку отримання ним сотницького уряду в Гетьманаті. Олександр Лазаревський, слідом за Дмитром Бантишем-Каменським, таку «прислугу» Шишкевича російській владі вбачав в іншому. Як цирульник гетьманового небожа й неофіційного спадкоємця Івана Мазепи на реґіментарстві, Шишкевич супроводжував Войнаровського й під час тих доленосних подій, що розгорталися на півночі козацької України восени 1708 р. Уже після переходу Мазепи на бік Карла ХІІ Григорій за наказом гетьмана був висланий зі шведського табору з якимись паперами до миргородського полковника Данила Апостола, котрий, як пам’ятаємо, наприкінці осені таємничо виїхав з табору шведсько-українських військ - чи то за наказом Мазепи, чи то з власної волі - до Петра І й назад до шведів не повернувся. Трансформація ж у популярний персонаж судового діловодства для сотника розчинається з першої половини 1616 р., коли до Генеральної військової канцелярії один за одним скарги на Шишкевича подали Миколаївський священик з Нових Млинів отець Михайло та старий і заслужений у козацькому війську товариш із села Кнути Новомлинської сотні Пилип Гах. Як випливає з опублікованого І.А. Лінниченком 1889 р. на сторінках «Київської старовини» матеріалу Генерального військового суду, конфлікт між новомлинським сотником і новомлинським намісником розгорівся, принаймні, ще з середини 1711 р. і, до слова, першим до суду покликався Григорій Шишкевич (згаданий документ - названий Лінниченком «Жалоба новомлинскаго сотника на новом