Процес зміни політико-правових та соціально-економічних пріоритетів. Історія протистояння Берія-Хрущов. Передача Кримського півострова зі складу РРФСР до складу УРСР. Реформування адміністративно-правоохоронної системи. Економічна політика Кремля.
Аннотация к работе
Новий курс у національній політиці радянської держави 1. Зміни політико-правових та соціально-економічних пріоритетів 1950-ті-перша половина 1960-х років увійшли в історію України, як і всього СРСР, як період суттєвих зрушень у всіх сферах соціально-економічного, політичного і суспільно-культурного життя. Ці зрушення мали як об’єктивні, так і суб’єктивні підстави, які були обумовлені всім ходом попереднього розвитку країни. В останні роки правління Й. Сталіна тоталітаризм досяг тих меж, за якими вже не міг існувати, не підриваючи при цьому всіх соціальних зв’язків суспільства. У країні наростала демографічна криза, скорочувалась у результаті репресій кількість населення. Адже мета репресій, терору, - це, передусім, залякати масу населення, створити систему тотального страху. Найповніше стан соціально-економічної перенапруги радянського суспільства серед політичного керівництва країни відчував М. Хрущов. Та й маси радянських людей, побувавши в силу різних обставин в Європі, психологічно змінилися. Ця теорія, а згодом і практика, відірвали Росію від Європи, віддалили її від неї, зробили лідером частини, не найбільш прогресивної, Євразійського простору. Центральне місце в боротьбі між обома претендентами на лідерство в державі відводилося національному питанню, республіканським політичним елітам, взаємовідносинам центру і союзних республік. Л. Берія виступив проти русифікації вищої школи і дискримінації місцевих кадрів на Західній Україні. Фактично він домігся того, що на червневому (1953 р.) пленумі ЦК КПУ посади першого секретаря було позбавлено росіянина Леоніда Мельникова за русифікацію вищої школи України і дискримінацію місцевих кадрів у Західній Україні. Останній, будучи твердо переконаним у незмінності устрою радянської влади, непорушної єдності й цілісності СРСР, фактичної його унітарності, пішов далі шляхом формального розширення прав і можливостей національних республік, національних еліт, народів і народностей країни. Тривала праця в Україні, знання кадрового складу місцевого керівництва привело до підвищення питомої ваги українських чиновників у керівництві республіки та й усього СРСР. Кількість українців у них до середини 1950-х років зросла до 68%. У другій половині 1950-х років українськими кадрами були поповнені всесоюзні структури. Семичастний був призначений головою КДБ СРСР, а чотири українці - О. Кириченко, М. Підгорний, Д. Полянський та П. Шелест - увійшли до складу членів президії ЦК КПРС. Керуючись тезою про непорушність кордонів СРСР і вічність комуністичної влади, радянське керівництво прийняло рішення про передачу Криму із складу РРФСР до складу Української РСР. Тотальний контроль Москви над Україною не давав підстав вбачати в цьому факті якісь загрози для єдності та цілісності СРСР. Передачу Кримського півострова зі складу РРФСР до складу УРСР було здійснено в результаті колективного рішення партійного керівництва із суворим дотриманням тогочасного законодавства РРФСР, СРСР і УРСР. Новий відлік часу в житті радянської України і всього СРСР розпочався з ХХ з’їзду КПРС, який відбувся в лютому 1956 р. З’їзд поклав початок важливим змінам у житті суспільства, що привели в кінцевому рахунку до розпаду в 1991 р. СРСР. Пріоритети для важкої промисловості визначалися за рахунок свідомого утиску сільського господарства. Як не знайшли підтримки в Москві й рішення ЦК КП України 1957 р. про передачу Держплану УРСР функцій планування та держконтролю над усією республіканською економікою.