Аналіз використання порівняльно-історичного метода в літературознавстві, що є найбільш об"єктивним, якщо треба вирішити проблему оригінальності кожної літератури. Опис полеміки Б. Грінченка з М. Драгомановим щодо сутності і змісту української літератури.
Аннотация к работе
Народницьке літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи До цього часу панівним було уявлення, що схожі мотиви, сюжети, герої зявилися в різних памятках фольклору ще в доісторичний час як наслідок однаковості розвитку людства, але в 50-х роках XIX ст. німецький дослідник Т. Бенфей своїми спостереженнями спробував довести, що вирішальну роль у цьому відіграли впливи, котрі стали можливими з виникненням письма уже в історичну епоху. Цим і зайнялися особливо активно історики літератури ще в романтичний період (ми згадували про порівняльні студії М. Костомарова та ін.), а в епоху реалізму дослідники почали акцентувати, що порівняльний метод є найбільш обєктивним, якщо треба зясувати і проблему оригінальності кожної літератури, і таке явище, як світова література. Не знаючи середньовічної грецької літератури, ми можемо неправильно витлумачити значення давньоруської літератури; не знаючи польської і латинської літератур XVI і XVII ст., ми будемо помилятися в оцінці явищ української літератури XVII ст.; без порівняльного вивчення стилю бароко, італійського маринізму, іспанського гонгоризму, англійського евфуїзму, французького стіле преціеукс і німецького бомбасту ми можемо думати, що ці стилі є чимось особливим і відмінним, тоді як це - повторення по суті одного й того ж, перенесення однієї і тієї ж моди в різні літератури і мови. У російському літературознавстві канон порівняльних досліджень встановили Федір Буслаєв (1818-1897) і Олександр Веселовський (1838-1906). Суттєвими також були аргументи О. Веселовського на користь того що так звані русские былины мають усе-таки староукраїнський корінь і залишилися вони в Україні тільки у вигляді частин, розкладених на прислівя, загадки, казки тощо. Веселовського був Олександр Котляревський (1837-1881), який народився на Полтавщині, працював у російських школах та вузах і на все життя зберіг, як писав О. Пипін, малорусское сочувствие. Б. Грінченко і його полеміка з М. Драгомановим (Листи з України наддніпрянської, Листи на наддніпрянську Україну). Порівняльно-історична методологія, в тій частині, де йшлося про природу міфа і його роль у формуванні пізніших національних мистецтв, знайшла послідовного критика в особі Михайла Драгоманова (1838-1895). Творчим особистостям, зокрема в Україні, з такою ідеєю змиритись було важко, що й призвело до роздвоєності М. Гоголя, розгрому Кирило-Мефодіївського братства, трагедії Т. Шевченка.