Смислові ознаки камерності, народжені бароковою епохою як генетичне "ядро" камерно-ансамблевої творчості. Об"ємні потенціали кількісно-інструментальної та якісно-тембральної варіативності, спектр художніх можливостей інструментально-ансамблевих жанрів.
Аннотация к работе
Біфункцюнальний код” камерності як семантична установка інструментально-ансамблевих жанрів Актуальність теми дослідження камерність ансамблевий інструментальний жанр Наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття відбувається актуалізація камерної творчості - камерні музичні театри, театри одного актора, моноспектаклі; широкого поширення набувають різновиди камерно-інструментального виконавства, водночас спостерігається суттєва трансформація та розширення меж традиційного розуміння камерності. Умови виконання, як одна із провідних генетичних жанрових ознак, перестають бути визначальною характеристикою системи камерно-ансамблевих жанрів, а поняття камерності втрачає свою однозначність в якості домашнього чи салонного музикування, набуваючи рис феноменальної жанрової амбівалентності. Аналіз досліджень українських науковців дозволяє виокремити декілька пріоритетних напрямів вивчення камерно-ансамблевої проблематики: історичні та аналітичні аспекти композиторської творчості в сфері функціонування камерно-ансамблевих жанрів (С. Павлишин, Л. Кияновська, А. Кравченко); галузь камерно-ансамблевого виконавства - історія, теорія (І. д’Індіа директором герцогської камерної музики в Туріні (1612 р.); присвоєння Карлу Фаріна звання Suanatore di violino di Camera в Дрездені (1627 р.). З точки зору М. Друзкіна, диференціація камерної та церковної художніх сфер зумовлена їх функціональним призначенням, пов’язаним з місцем та характером звучання: Ort - визначало місце звучання, Art - визначало манеру письма [2, 38].