Систематизація, осмислення змісту текстів видатного критика, публіциста, історика літератури С. Єфремова на сторінках місячника "Книгарь: літопис українського письменства". Місце роздумів над публіцистичними текстами його сучасників в доробку Єфремова.
Аннотация к работе
Публіцистика Сергія Єфремова на шпальтах «Книгаря» (1917-1920 рр.): історико-біографічні аспектиЄфремов - то рафінований естет і проникливий критик, він не вкладається у шаблони, бо значно складніший, форматніший і глибший, він - поза шаблонами і, в певному сенсі, поза контекстами. Ставши академіком, створивши велику кількість бага-тоцінних видань, він під большевиками зробився незаперечним лідером всього українського руху, головою Союзу Визволення України; головним обвинуваченим на ганебному процесі, де він так мужньо поводився, взявши всю «вину» на себе, бажаючи (даремно!) врятувати тисячі молодих своїх прихильників» [12, с. Єфремов уважав, що в своїй діяльності партія повинна орієнтуватися на селянство, як основу української нації; чітко ставити перед собою національно-демократичні цілі - задоволення потреб особистості, народу та нації; змінити назву, оскільки старий зміст поняття «радикал-демократизм» утрачений і не відображає «соціалістичного характеру партії, сполученого з федеративними устремліннями»; а нова назва («соціал-федералістична», «трудова» або «народницька») зробить партію популярнішою серед широких народних мас. «Вперше тепер українська книжка широкою хвилею пішла по Україні, - писав він у статті «Про пошану до книги» (1918, чис. Свідок, учасник, співтворець багатьох акцій «українського проекту» другої половини 1890-х - 1917 рр., член Старої Київської громади, Загальної української безпартійної організації, Української радикальної та демократично-радикальної партій, провідний діяч ТУП, він не міг не перейматися питаннями системного формування та належної репрезентації історичної памяті сучасників, адекватного відтворення «давнього-недавнього минулого» в національній літературі - хай усього-на-всього публіцистичній, - і тому так небайдуже та гарячковито відгукувався на будь-яку більш-менш значущу друковану працю про «новітні часи» українства.