Поняття та особливості інтелектуального розвитку молодшого школяра, його основні етапи. Методи психодіагностики інтелекту в молодому шкільному віці, врахування індивідуальних особливостей школярів у процесі діагностики. Розробка методичних рекомендацій.
Аннотация к работе
Серед численних факторів, що зумовлюють рівень матеріального та культурного життя у будь-якій країні, чільне місце займає досягнутий нею інтелектуальний потенціал. Історичний досвід розвитку суспільства свідчить про те, що за наявності могутнього інтелектуального потенціалу, який визначається здатністю його до розумової діяльності та до розвитку творчих нахилів особистості високого рівня життя можуть домогтися навіть ті держави, які не відзначаються багатством природних ресурсів (наприклад, Німеччина, Японія та інші), але в яких є наявний інтелектуальний потенціал. Максимальний розвиток та реалізація потенціалу в галузі політики, економіки, матеріального виробництва, управління, науки, техніки, літератури, мистецтва, освіти та інших сфер життя є запорукою виходу України з того стану, в якому вона зараз опинилася. У високорозвинених країнах інтелектуальна діяльність є предметом особливої уваги з боку держави, її розвиток всіляко стимулюється. Він потребує розпізнання, розвитку і стимулювання.Рубінштейн [63] розглядав під поняттям здібностей «складне синтетичне утворення, яке включає в себе цілий ряд даних, без яких людина не була б здібна до будь-якої діяльності, а також властивостей, які набуваються тільки в процесі спеціально організованої діяльності (наприклад - навчанні). Складовою здібностей людини: здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати й перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і переймати соціальний досвід; спроможність розвязувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати [45]. Вивченням розвитку інтелекту займався російський психолог Л.С. Виготський. він визначив два рівні когнітивного розвитку: І рівень - актуального розвитку дитини, що визначається здібністю самостійно розвязувати завдання; Висунувши це твердження автор підкреслив, що хоч провідну роль відіграють виховання і навчання, вони не можуть ставити перед дитиною таких завдань і вимог, які їй ще недоступні, не відповідають рівню її розвитку. Провідна діяльність - це така діяльність, розвиток якої зумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на даній стадії її розвитку.Саме в цьому і полягає серйозна драма, яка тільки може статися у дитинстві, оскільки така позиція, як правило, служить суттєвою перепоною Для набуття корисного життєвого досвіду під час наступних стадій розвитку. Аналогічна ситуація може виникнути за умови, коли дитина відчуває потребу у піклуванні до самої себе [11]. Тож педагог має своєчасно і послідовно закладати у дитини основу її доброзичливого ставлення до людей і життя у цілому. Теплі й дружні міжособистісні взаємини педагога і дитини призводять до розуміння нею того факту, що вона почувається затишно і безпечно, бо схожа на людину, яка є частиною її життя, і ця людина ніколи не залишить її наодинці з її проблемами, порадить і захистить її. Вихователь має бути готовим до того, що у молодшому віці, поряд із психологічними, активно проявляються соціальні механізми впливу на особистість, які визрівали й були у потенційній формі в дошкільному періоді розвитку дитини.Щоб успішно реалізувати навчальну і розвивальну мету процесу навчання, вчитель повинен не тільки добре знати вимоги до програми і методичне керівництво до її виконання, а й чітко уявляти собі реальний рівень розвитку розумових, вольових, моральних і фізичних сил кожного учня. Навчання повинно бути побудовано за принципом усвідомленого засвоєння учнями матеріалу, засобів застосування законів і залежностей [9, с. Індивідуального підходу до розвитку особистості дитини: «Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість навчання - розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку. Саме тому вчитель, який прагне керувати розвитком учнів має ставити таке «надзавдання» навчального процесу - як реалізація навчальної мети з найбільшою користю для розвитку кожної дитини [8, с. З боку вчителя - це різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти програмовий матеріал, сприяють активізації навчального процесу, який приносить задоволення від інтелектуальної праці, збуджує позитивні емоції.Розумове виховання - одна з найважливіших сторін підготовки до життя і праці підростаючих поколінь, яка полягає в керівництві розумових здібностей шляхом цікавості до інтелектуальної діяльності; озброєні знаннями, методами їх. пошуку та використання на практиці, прививанням культури розумової праці. Завданням школи на сучасному етапі є виховання культурної, інтелігентної людини, самостійної і творчої особистості - тобто людини розумної, людини - інтелектуала. Проблема розвитку розумових здібностей та впливу їх на формування інтелекту була і залишається в центрі уваги науковців, педагогів, вчителів-практиків. Однак, повної систематизації в різних напрямках досліджень не існує вчені ще в пошуку, практики намагаються експериментувати. Треба сказати, що при
План
ЗМІСТ
Вступ
1. Теоретико-методологічні підходи до розвитку інтелектуальних здібностей
1.1 Теоретичні основи дослідження інтелекту в психолого-педагогічній літературі
1.2 Поняття інтелектуального розвитку молодого школяра та його стадії
2. Методи психодіагностики інтелекту в молодому шкільному віці
2.1 Врахування індивідуальних особливостей молодших школярів у процесі діагностики і розвитку інтелектуальних здібностей
2.2 Методичні рекомендації щодо активізації навчального процесу і психодіагностики інтелекту