Становлення українського народного танцю. Конструктивна цілісність композиції українського народно-сценічного танцю. Поняття і принципи педагогічної танцювальної виконавської культури. Вплив екзерсису класичного танцю на формування виконавської культури.
Аннотация к работе
Терміном «класичний танець» користується весь балетний світ, позначаючи їм певний вид хореографічної пластики, на якому осягаються тонкощі балетного мистецтва. Пізнаючи класичний танець, ми пізнаємо хореографічне мистецтво в цілому, необхідне для того, щоб «виліпити» зі звичайного перехожого тіло танцівника. Як правило, хочеться висловити найпотаємніші почуття душі в різних лексичних інтерпретаціях. В основі підготовки танцівників використовується, система вправ класичного танцю, у світовій практиці звана «системою А.Я. Основна мета нашого дослідження провести порівняльний аналіз народного і класичного танцю і організувати навчально-тренувальний процес виконавців народного танцю з використанням засобів класичного тренажу.Сам же танець завжди, у всі часи був повязаний із життям і побутом людей. Тому кожен танець відповідає характеру й духу того народу, де він зародився. Скоморохи не лише підтримували традиції виконання танцю, але й додавали багато до його малюнку, лексики, удосконалювали техніку виконання, вигадували нові окремі рухи, а іноді й цілі танці, вносили яскравий ігровий елемент у виконання. Народ сам зберігав і розвивав свої танцювальні скарби, передаючи від покоління до покоління форми танців, їх характер і манеру виконання. «Завдання ансамблю, - писав він, - створити пластичні образи народного танцю, відсіяти все непотрібне і чуже йому, підняти рівень виконавської майстерності народних танців на найвищий художній рівень, розвивати та вдосконалювати низку старих танців, а також творчо впливати на процес формування народних танців».Сучасний рівень розвитку сценічного танцю потребує підготовки висококваліфікованих технічних виконавців, які досконало володіють своїм тілом, мають достатній запас акторської майстерності, можуть у чіткій пластичній формі передати національні особливості танців різних народів. У свій час склалося зверхнє ставлення до характерного жанру хореографічного мистецтва, це призвело до того, що був створений всеохоплюючий відшліфований століттями комплекс рухів класичного уроку, але натомість, довгий час не існувало системи спеціальної підготовки для характерного танцю. Проходячи курс характерного танцю, учень тренує все своє тіло, розвиває його артистичну ємкість Готовність у будь-яку хвилину і з однаковим успіхом виконати свій танець… Система регулярного фізичного й танцювального тренування, навіть методично недосконала, завжди будуть продуктивніші за випадкові «натаскування» та «зазубрювання» окремих рухів характерного танцю. Відтоді склалося те розуміння терміну «характерний танець», яке збереглося й до сьогодні: це або національний танець, відповідно оброблений згідно з вимогами сцени, або танець, що несе в собі «характеристичне начало»: матроський танець, руський, польський і так далі. Поняття ж «народно-сценічний танець» зявляється з тої миті, коли народні танці почали виконувати не для самих виконавців, а для глядачів, тобто народний танець зійшов на сцену.Надзвичайно точно вибрано композиційний центр у танцях П.Вірського: «Ми з України» (сприйняття основної дії танцюристів і в подальшому паралельно з нею - бокових; акомпануючих фонів), «Запорожці» (початок - півколо з 32 танцюристів і есаул, який навчає молодих козаків володіти списами, рухи - вправи по колу, дві фронтальні лінії, фінальні фронтальні лінії тощо), «Ми памятаємо» (квадратно-фронтальна побудова). Тут використовуються принципи крупного хореографічного письма: діагоналі, подвійні-фронтальні лінії, здвоєні до центру діагональні лінії, квадратні побудови, різноманітні кола, хрестовини здійснюються всією масою з різко контрастними положеннями при виконанні рухів, від розміщень у напівлежачому положенні до рухів на високих півпальцях і своєрідних народних підтримках, У цих же побудовах застосовано найрізноманітніші прийоми побудов інтервалів між виконавцями. Якщо викладач вважає за потрібне збільшити кількість повторень будь-якого руху, то наступне вправу слід скоротити, тому що всяка фізичне перевантаження шкідлива: вона призводить до розслаблення мязової системи і звязок, в результаті чого легко пошкоджуються ноги [19. c.9]. Це легкий дотик ногою (витягнутої в коліні і підйомі) землі в крайньої точки battements tendus, після нога знову піднімається і продовжує рух, лише при останньому русі повертається в V позицію. Виконуються варіанти цієї вправи, що включають в себе поєднання основного руху з іншими - напівприсідання на опорній нозі в момент переведення працюючої ноги з носка на пяту; напівприсідання в момент повернення працюючої ноги в позицію; підйомом пяти опорної ноги при поверненні працюючої ноги в позицію; ударом працює ногою об підлогу і напівприсідання на обидві ноги; з подвійним ударом працює ногою об підлогу; проведенням працює ногою по півколу і переведенням її з носка на пяту і назад і т.п.Найчастіше ця основа була дуже примітивна, як наприклад, у танок, але була вона скрізь. Танець заради танцю, що демонструє одну техніку, відкидалася народом. Однак техніка повинна була бути не самоціллю, а засо
План
ЗМІСТ
Введення
Глава I. Роль ансамблів народного танцю у формуванні педагогічної танцювальної культури сучасного суспільства.
1.1 Історія народно-сценічного танцю
1.2 Педагогічне становлення українського народного танцю
1.3 Види народного танцю
1.4 Конструктурна цілісність композиції українського народно-сценічного танцю
1.5 Структура та зміст екзерсису біля верстата народного та класичного танців
1.6 Поняття і принципи педагогічної танцювальної виконавської культури
1.7 Принцип формування педагогічного репертуару в ансамблі народного танцю
Глава II. Класичний танець як засіб формування виконавської культури.
2.1 Педагогічні вимоги до виконавської культури танцю
2.2 Вплив екзерсису класичного танцю на формування виконавської культури