Франкова рецепція творів української та зарубіжної літератури. Функціональне спрямування психологічного зображення в романах, окреслення людинознавчої концепції митця, враховуючи автобіографічний, а також і психографічний контекст його творчості.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукФранка тривалий час витіснялися на периферію літературознавчих досліджень накинутими письменникові догматичними ідеологемами, хоч осердям його масштабного світоосягнення є душа людини. Франка, психологізм як істотну рису його обдарування було помічено вже першими дослідниками його творчості, зокрема С.Єфремовим (1926). Отже, актуальність обраної теми дослідження зумовлена потребою осмислення проблеми психологізму як у теоретичному, так і художньому аспектах, необхідністю висвітлення сутності Франкової концепції психологізму, поетики психологічного зображення у звязку з авторською концепцією людини і світу, низкою поставлених у творах філософсько-психологічних проблем, потребою зясування функціональності форм, засобів і прийомів психологічного зображення у світлі авторської світоглядної позиції та автобіографічного контексту. З метою ширшого обґрунтування останньої, комплексного розгляду художнього психологізму залучено літературно-критичний, теоретико-літературний доробок митця, окремі взірці його лірики, а також епістолярій. дослідити функціональне спрямування психологічного зображення в романах, окреслити людинознавчу концепцію митця, враховуючи автобіографічний і психографічний контекст його творчості;Психологізм розглядається в дисертації у двох значеннях: 1) як методологічна засада, психологічний підхід до тлумачення текстів, образів, уявлень, переживань, емоційних станів, особливостей мислення автора та персонажів, взаємин людей тощо; 2) як художній засіб відображення широкої палітри явищ психічної активності автора, персонажів, персоніфікованих субстанцій та ін., вираження автором його чуттєвої моделі твору, що разом зі свідомісним чинником складає основу його структури. Франко, хоч і не відносив себе до послідовників психологічної школи в літературознавстві, проте численними літературно-критичними і теоретико-літературними розвідками сприяв опануванню психологічної методології українським літературознавством, залишив низку цікавих спостережень і висловлювань щодо оперування психологічним інструментарієм у літературно-критичній діяльності, які не втратили своєї актуальності й у зародку містили ті основні аспекти, якими оперує сучасна теорія літературного психологізму: рецептивно-комунікативний, аспект психології творення, аналізу внутрішнього світу героя, зрештою, поетики художнього твору та художньої психографії (Т. Особлива увага до людини, її внутрішнього світу, різноманітних її звязків зі світом визначає художнє зображення, що відбиває романістика І. У другому розділі «Ідейно-художня концепція людини і світу в романістиці Івана Франка середини 80-х - 90-х років» психологізм романів письменника розглянуто у функціональному аспекті. Виявлено, що художній пошук формули кохання покликає до життя декілька її варіантів: 1) цілковита віддача суспільній праці плюс надія на кохання жінки, яка може звести цю працю у подвійний ступінь («Не спитавши броду»); 2) складники формули кохання розсипаються, коли з неї вилучено суспільний компонент, коли немає єдності між громадським і особистим («Лель і Полель»); 3) компенсація неможливості втілення кохання - любовю до народу і почуттям обовязку щодо нього («Перехресні стежки»).