Поворот у тлумаченні зв’язку між мікрокосмосом і макрокосмосом. Антропологічний принцип у ранньосередньовічній психології та його матеріалістична тенденція. Моністичне тлумачення зв"язку тіла і душі. Вчення про людину постає в антропологічній психології.
Аннотация к работе
Вперше в XVII ст. у німецького вченого Келера, а згодом у його наступника Лешера зявляється назва «Історія середніх віків», яка вже стосувалась не історії латинської мови, а політичної історії людства, художньої літератури, мистецтва, культури в цілому. Середні віки в історії людської культури оцінювались по-різному: то як період глибокого занепаду цивілізації, то як період, сповнений піднесених доброчинностей. Гуманісти, які вивчали класичну культуру, з презирством поставились до періоду, що охоплює десять століть. Енгельса, було дано справжню оцінку людського буття і свідомості в середні віки. Енгельс вказує на важливі події в ідеологічному житті середньовіччя, які стосуються розвитку філософії і психології, зокрема, Еріугеною, Росцелліном-засновником школи номіналістів.Два культурні спрямування - елінське та вітхозавітне - були обєднані Філоном Олександрійським. Олександрія, в якій жив Філон, на той час вже стала великим центром ідейного життя Стародавнього світу, в тому числі психологічної думки. Філон зробив крок до пантеїзму і висунув думки, які грунтовно були розроблені вже в новий час Спінозою. У Філона чітко виступає ідея розвитку світу, психіки, що було в цілому невластивим для стародавньої ідеології, виключаючи ідею про вікові особливості людської психіки. В алегоричному тлумаченні Філоном жертвоприношення Авраама - телиця, баран, коза - уособлюють душу, розум (слово) і чуттєвість, а горлиця і голуб - божественну і людську мудрість.Прилучення до верховної сутності мислитьси не однією лише душею, а людиною, що має душу і тіло. Якщо в неоплатонізмі проголошується злиття двох космосів, то патристична психологія відкидає можливість їх злиття, адже один компонент-світ великий-занепав повністю, а відношення «верховне буття - людина» не допускає такого злиття, людина не може бути рівною своєму головному коре-лату. Але голосним цим іменем віддаючи таку хвалу людській природі, самі того не помітили, що вшанували людину властивостями комара і миші: тому що і в них наявне розчинення чотирьох стихій, внаслідок чого яка-небудь більша або менша частина кожної з них неодмінно виявляється в одушевленому тілі, не із них складається що-небудь наділене відчуттям. Співвідношення «людина - світ» замінюється в психології історично новим співвідношенням «людина - вседосконале буття». Тертулліан вважає спілку плоті і душі такою тісною, що важко сказати, чи плоть носить душу, чи душа плоть, чи плоть вселяється в душу, чи душа в плоть.Отже, як ми бачимо патристична психологія показала суперечливість людини, але компоненти суперечності, виступаючи як зло і добро, не тлумачилися як сторони однієї сутності (душі). Людська природа виступає переважно, як добро, а зло було відхиленням від добра, результатом переобтяженості предметно-речовим світом. Оскільки кореляція з верховним буттям позбавлена будь-якого реального змісту, адже про це буття нічого сказати не можна, воно невимовне, патристика мимоволі повертає свої дослідження до обєктивного світу.
План
Зміст
Вступ 2
1. Поворот у тлумаченні звязку між мікрокосмосом і макрокосмосом 3
2. Антропологічний принцип у ранньосередньовічній психології та його матеріалістична тенденція 8
3. Моністичне тлумачення звязку тіла і душі 11
Висновок 18
Література 19
Вывод
Отже, як ми бачимо патристична психологія показала суперечливість людини, але компоненти суперечності, виступаючи як зло і добро, не тлумачилися як сторони однієї сутності (душі). Людська природа виступає переважно, як добро, а зло було відхиленням від добра, результатом переобтяженості предметно-речовим світом.
Головна проблема патристичної психології - походження психічного з надр Верховного буття. Кореляція з обєктивним світом, притаманна античній психології, відсувається на задній план. Психологія стає похідною від теології.
Оскільки кореляція з верховним буттям позбавлена будь-якого реального змісту, адже про це буття нічого сказати не можна, воно невимовне, патристика мимоволі повертає свої дослідження до обєктивного світу. При цьому вони під впливом античного світогляду набувають часто естетичного характеру.
Оскільки патристика бере людину в цілісності її тілесних і душевних якостей, вчення про людину постає в антропологічній психології з обєктивно вираженою матеріалістичною тенденцією.
Головна колізія такої психології обєднує конечну природу людини і безконечність Верховного буття.
Список литературы
Роменец В.А. История психологии древнего мира и средних веков.- К.-1983
Браш М. Классики философии. От древнейших греческих мыслителй до наших дней Т.1.- М.-1985
Владимирский Ф.С. Антропология и космология Немезия.- Житомир.-1975