Обґрунтування теоретико-методологічних засад онтологічно орієнтованого підходу у дослідженні та побудові психологічних пояснювальних моделей потенціальних ознак життєдіяння людини. Визначення методів ефективного впливу на процес розвитку особистості.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТРобота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Наукові консультанти: доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України Роменець Володимир Андрійович; доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Трофімов Юрій Леонідович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри загальної та інженерної психології. Офіційні опоненти: Носенко Елеонора Львівна, доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри педагогічної психології та англійської мови; Бех Іван Дмитрович, доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України, Інститут проблем виховання АПН України, директор.Серед проблем індивідуально-психологічного характеру, що сьогодні надзвичайно хвилюють людство, - проблема потенціалу індивідуального буття людини. Актуальність цієї проблеми зумовлена причинами декількох типів: по-перше, сучасна людина прагне до найбільш повного виявлення та реалізації своїх можливостей, оскільки прагне “відповідати” сучасному світові у якості “рівноцінного партнера”; по-друге, для сучасної людини проблема реалізації всіх своїх можливостей повязана з досить впливовою суспільною тенденцією сьогодення, зумовленою “потребою самоактуалізації”, що набула статусу соціально цінної потреби в сучасному суспільстві; по-третє, проблема потенціалу індивідуального буття постає ключовою у вирішенні питання про “завершення” або “припинення історії”, що досить проблемно дискутується західноєвропейськими та американськими вченими щодо “вичерпаності” культурно-історичного та індивідуально-психологічного потенціалу людства на завершення ХХ століття. Одна історична епоха пропонує людині новий міф, що надає змогу по-новому уявити закони, за якими існує та розвивається світ. Можливо, саме тому історія світової філософії та психології налічує на сьогодні велику кількість точок зору і пояснювальних концепцій щодо того, як тлумачити потенціальні ознаки буття людини (Платон, Арістотель, Р.Декарт, Дж.Локк, Т.Гоббс, Ф.Бекон, Н.Гартман, В.Вундт, Е.Гуссерль, М.Гайдеггер, Г.Гадамер, У.Еко, К.Леві-Строс, М.М.Рубінштейн, М.М.Бахтін, З.Фрейд, В.Франкл, А.Маслоу, К.Г.Юнг, М.К.Мамардашвілі, С.Д.Максименко, Н.Д.Арутюнова, Т.І.Артемєва та ін.). Діалектична “картинка” зміни “можливого стану існування” явища “дійсним станом” і переходу від “потенціально можливої” до “актуально виявленої якості” в психології, зокрема, не може бути достатньою у поясненні певних характеристик та ознак розгортання психологічного змісту життя людини.Перший розділ “Онтологічно орієнтований підхід у визначенні поняття і феномена “потенціал індивідуального буття людини” презентує аналіз методологічного простору сучасного наукового знання з метою кваліфікації методологічного підґрунтя, щонайбільш відповідного дослідженню змістових і динамічних ознак потенціалу індивідуального буття людини. Показано, що проблема методологічної кризи в сучасному науковому знанні загалом і в психології зокрема є явищем антитетичним: з одного боку, завжди можна навести достатню кількість підстав вважати, що кризова ситуація дійсно має місце, а наукове знання знаходиться на роздоріжжі щодо визначення способів “виходу із кризи” й обрання шляху подальшого розвитку. З другого боку, як свідчить історико-критичний аналіз, явище пізнавальної (або методологічної) кризи є досить умовним, оскільки причини виникнення подібних явищ в науці (в тому числі і в психології) носять здебільшого субєктивний і локальний характер, оскільки обєктивно наукове знання володіє достатньою кількістю засобів як для подолання кризових явищ пізнавального характеру, так і для запобігання виникненню подібних явищ. З метою здійснення змістового аналізу кризових ситуацій у пізнавальній сфері науки запропоновано дві пояснювальні моделі: Перша з них - “Ієрархічна модель культурно-історичних пізнавальних криз”, згідно з якою кожна історична епоха від початку культурогенезу мала характерний саме для неї “домінантний тип пізнавальної кризи”, який зумовлював вияв інших, локальних по відношенню до рівня його впливу, типів пізнавальних криз. Зазначено, що у процесі культурогенезу можна спостерігати процес змістового накопичення пізнавальних криз, так що у кожну історичну епоху можна спостерігати прояви домінантного типу пізнавальної кризи, властиві саме цій епосі, а також прояви типів криз попередніх історичних епох, що набули статусу локальних, проте здатні до впливу на процес розвитку системи знань про людину та світ за будь-яких історичних умов.