Психологічний аналіз змісту, функцій, структури, форми взаємозв’язку основних компонентів комунікативної культури особистості школяра. Особливості розвитку в різні періоди життя: рівні сформованості та зв’язок з особистісно-мотиваційними утвореннями.
Аннотация к работе
Інститут психології ім.З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. На підставі результатів психологічного дослідження комунікативна культура розглядається як складно організоване психологічне утворення особистості, що обєднує у своїй змістовій структурі чотири основних компоненти - мотиваційний, пізнавальний, поведінковий (операційний) і вольовий. Це структурно-функціональна система комунікативних знань, якостей і вмінь субєкта спілкування, що мають для нього особистісний смисл і забезпечують досягнення соціально-комунікативних цілей. Теоретично обґрунтовано й експериментально підтверджено необхідність інтеґративного підходу до виховання дитини як субєкта спілкування і розвитку її комунікативної культури. Відповідно до цього підходу, розвиток комунікативної культури здійснюється в єдності її основних структурно-змістових компонентів, але акцент робиться на розвитку школяра як особистості, зокрема на становленні його мотиваційної сфери як підґрунтя формування соціально-комунікативних якостей і вмінь.У подальшому - в останнє десятиріччя минулого сторіччя - діапазон тлумачень поняття культури спілкування коливався від її розуміння як здатності людини до спілкування до ототожнення з комунікативною компетентністю. Зокрема, питання теоретико-методологічних засад педагогічного спілкування, його змісту і функцій, механізмів і стратегій оптимальної взаємодії в системі “вчитель - учні”, а також проблему становлення особистості й її розвитку як субєкта навчання та спілкування, його культури і питання комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини розробляли такі вітчизняні вчені: Б.Ф. І досі не існує ґрунтовних досліджень становлення і розвитку комунікативної культури школяра у всій повноті її структурних складових: особистісної мотивації (потреби, цінності, настановлення, інтенції, цілі, ідеал спілкування тощо); морально зорієнтованих якостей і вольових властивостей; комунікативних знань і вмінь, що утворюють комунікативну компетентність субєкта спілкування. Крім того, кожний новий етап "біографії" особистості так само зумовлює зрушення в її психологічній організації, що веде до поглиблення і збагачення змісту комунікативної культури чи до деструктивних змін у ній. Робота виконувалася у межах дослідження лабораторії психології особистості на тему: „Особистісна генеза школярів з різною успішністю” в 1999 - 2003 рр. (№ держреєстрації: 0198U008046); відповідно до завдань науково-дослідного вивчення комунікативної культури школярів у різні вікові періоди їх психічного розвитку протягом навчання в докторантурі в 1999 - 2002 рр.; згідно з темою дослідження лабораторії психології навчання Інституту психології ім.Зокрема, має місце становлення такого її новоутворення, як комунікативна культура: здійснюється “привласнення” нею комунікативного досвіду людства - комунікативних знань, що мають обєктивно-суспільну практичну співвіднесеність; розвивається комунікативна мотивація, що інтеріоризується в морально-комунікативних якостях; відбувається опанування вербальних та невербальних засобів міжособистісної взаємодії; виробляються комунікативні навички і вміння як спосіб діяння для досягнення мети спілкування - пізнання інших людей і самопізнання. У дослідженні ми ґрунтуємося на двох значеннях у розумінні поняття комунікативної культури, що має місце у науковій літературі при характеристиці психічних явищ: - обєктивному: культура спілкування - це її характеристики (ознаки) і властивості, сукупність і система яких свідчать про її комунікативну довершеність: структурованість, системність, мотивованість, комунікативність, вербалізованість, спрямованість, правильність, регульованість та ін.; Глибинним підґрунтям культури загалом, і комунікативної культури зокрема, є спілкування, що виступає результатом і водночас засобом розвитку людського суспільства. Комунікативна культура ґрунтується не лише на психокомунікативних особливостях субєкта спілкування, в її зміст входять і особистісні його характеристики: потреби, інтереси, настановлення, досвід, якості, цілі тощо. Факторний аналіз дав можливість визначити особливості взаємозвязку психологічних характеристик комунікативної культури і на цій підставі встановити ключові її характеристики: це особистісно-мотиваційні утворення (потреби, спрямованість особистості, моральні уявлення, якості); мовна компетентність (навички говоріння, навички слухання, словниковий запас та ін.