Розгляд проблеми виокремлення структурних компонентів перекладацької компетентності фахівця. Складові перекладацької компетентності та місце перекладацької компетентності щодо інших компетентностей. Представлення принципів організації навчання перекладу.
Аннотация к работе
Зроблено висновок про недостатню розробленість психологічних компонентів структури перекладацької компетентності фахівця та доцільність у подальших дослідженнях та більш глибинне виокремлення структурних компонентів перекладацької компетентності. Виклад матеріалу подано в руслі моделі, що трактує переклад як засіб міжмовної комунікації, специфіка якого визначає сукупність знань і умінь, які фахівець отримує в процесі навчання. Дещо інше структурування перекладацької компетентності пропонується іншими дослідниками, згідно з якими це поняття містить у собі такі компоненти, як лінгвістичні знання (до них автори відносять паралінгвістичні і невербальні явища), інтерактивні навички в будь-яких конкретних ситуаціях, а також знання про культурне значення іншомовної лексики, яка вживається фахівцем в процесі перекладу. Випуск 25 тісне утворення, в яке входять знання, соціальні настановлення, вміння та досвід у галузі міжособистісного спілкування; перекладацька компетентність аналізується як система внутрішніх засобів регуляції фахівцем власних комунікативних дій; як орієнтування у спілкуванні, засноване на знаннях й емпатійному досвіді індивіда, а також на вільному опануванні засобами спілкування, в тому числі - й кроскультурними [6]. У дослідженнях І.В.Макаровської перекладацька компетентність розуміється як система психологічних знань фахівця про себе й інших, умінь і навичок в спілкуванні, стратегій поведінки в соціальних ситуаціях, що дозволяє спеціалісту вибудовувати міжособистісне спілкування відповідно до цілей і умов перекладацької діяльності [10].